Читати книгу - "Назад - це теж напрямок, NatKo"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А що в тебе на особистому? — від серця б відлягло, якби Оксана запитала щось інше, а не це дурнувате питання, яке я чую частіше ніж як справи.
— Нікого не було і немає, — все ж відповідаю. — А в тебе?
— Не переводь стрілки, — здається, що подрузі це приносить задоволення. Розумію, це її маленька помста за їжу. — Невже нікого не знайшов, навіть в театрі?
— Я не знаю чому так, — вирішую бути щирим, щоб закрити цю тему раз і назавжди. — З одного боку, я хочу цю всю романтику, побачення, триматись за ручки. А з другого — коли це все починається, мені тупо стає нецікаво, я швидко втрачаю бажання це продовжувати. Розумієш?
— Може, ти постійно не тих вибираєш? Ну, от як у нас, у дівчат. Ми часто зупиняємось на одному типі чоловіків, які нас збуджують, але в реальному житті виявляються ще тими гівнюками, — вона наче знає це з особистого досвіду.
— Не знаю, — знизую плечима, — мені здавалось, що я вибираю різних дівчат.
— Або…ну, не знаю, — Ксю дивиться на мене, — може, тобі не дівчата взагалі подобаються. Ну, якщо в тебе зникає зацікавлення, то може річ в тому, що ти…гей? Але не здогадуєшся про це, бо ми живемо в драному гетеронормативному світі?
Добрий вечір. Плили, плили, та на березі всрались. Цього питання від Оксани я не очікував. Здається, це було написане на моєму обличчі.
— Ні, я просто питаю, — руда піднімає в капітуляції руки. — Ну, якщо з дівчатами не виходить, то є інша опція. Тільки не кажи, що ти грьобаний гомофоб.
— Я не гомофоб, я нормально до цього відношусь, — в мене під столом починає дригатися нога. — Але…ну, я не знаю.
— В мене є друг — гей, — Оксана катує сирник, розрізаючи його на крихітні шматочки, а потім топить в соусі з манго. — Він, до речі, ввечері теж буде.
— Тільки спробуй нас почати сватати.
— Але ти подумай, бо…
— Закрили тему, окей? — тепер вже вибухаю я. — Може, я просто така людина — не створена для відносин. Може, я асексуальний. Не думала, що взагалі-то не кожному потрібен хтось поряд? Я і сам собі раджу нормально.
— По тобі видно, — я її точно зараз стукну, — але як скажеш. Закрили тему.
Коли з їжею покінчено, то Оксана каже, що йде припудрити носик, а я чекаю її за столиком. Я вирішую замовити ще кави з собою і тепер тримаю в руках паперовий стаканчик, на якому написано: Підніми ніс, все життя попереду. Напис змушує посміхнутися. Мама дуже любить такі речі. На її яскраво-червоному нотатнику написано: Keep calm and love your life. А в кабінеті висить великий кольоровий постер з написом Чого? Бо я так хочу. Вже не буду згадувати про футболки зі схожими написами, картинку на робочому столі компа й авжеж на телефоні. Може, це насправді діє? Адже мама ніколи не втрачає жагу до життя, мотивацію, завжди знає, чого хоче. Ця суперсила, на жаль, не передається у спадок. Вирішую зробити фото паперового стаканчику і відсилаю мамі в месенджері. У відповідь миттєво отримую емоджі з великим пальцем догори.
— Боже, бідна дівчина, — мене відволікає голос блондинки, яка разом з подругою проходить повз мене. — Я б напевно згоріла з сорому, якби мені довелось блювати в туалеті кафешки.
— Може вагітна, — її подруга мельком поглядає на мене, червоніє і відводить погляд.
— Ага, залетіла, бо…
Далі я вже не чую, бо дівчата виходять. А в мене з’являється погане відчуття, що говорять вони про Оксану. Спішу відкрити ту статтю в інтернеті про анорексію, яку читав вночі. Можуть після прийому їжі штучно викликати рвоту, щоб одразу позбавитись від зайвих калорій — написано там. Але це хворе! Невже Ксю — моя найліпша подруга — робить таке з собою? Хочу вже піднятись і йти в сторону туалету. І чхати я хочу на те, що він жіночий. Але не встигаю, бо поруч чую знайомий голос.
— Що дивишся? — вона так зненацька з’являється позаду, що я ледь не впускаю каву собі на коліна.
— А, та…мамі відіслав фотку, — майже не брешу. — А ти чого так довго?
— Та ти ж знаєш, що ми, дівчата, ніколи швидко не можемо. То вам, хлопцям, — з кармана дістав, прицілився і все.
Уважно придивляюсь до її обличчя. Можливо я собі придумую, але Оксана виглядає блідою та змученою.
— Ти добре себе почуваєш? — не можу себе стримати, щоб не запитати.
— Так, а що?
— Нічого-нічого, — піднімаюсь з місця, — йдемо?
— Дивний ти, — Ксю знизує плечима і ми виходимо.
Як допомогти людині, яка не хоче цієї допомоги?
***
Подруга Оксани, до якої ми прийшли на вечірку, живе в старому будинку. Тільки то не такий старий будинок з хрущовками або сталінками, а справжній раритет на п’ять поверхів. Мені подобається уявляти, як тут може років так вісімдесят тому жили люди. Яким було їх життя? Що їх турбувало? Як вони відпочивали і що робили кожного ранку, готуючи вранці воду на каву в металевому чайнику на плиті? Коли я думаю про ті часи, то все уявляється не в таких кольорах, як зараз. А наче хтось застосував фільтр сепія на весь світ. Можливо, то просто моя уява і вплив фотографій на плівку, яких у батьків цілі коробки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назад - це теж напрямок, NatKo», після закриття браузера.