Читати книгу - "Назад - це теж напрямок, NatKo"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Привіт! — від думок мене відволікає дівчина, яка вибігає з квартири в смішних пухнастих капцях і обіймає Ксю. Вони обіймаються так, наче не бачились майже десять років. А я трохи ніяково стою поруч.
Погляд дівчини падає на мене та вона посміхається ще ширше, демонструючи щілину між передніми зубами. Цікаво, як часто там застряє їжа? Що за маячня в моїй голові…
— Оль, знайомся, це мій друг дитинства, — представляє мене Оксана, а я посміхаюсь і киваю.
— Оля, — брюнетка протягує руку й міцно стискає мою.
— Саша.
— О, той Саша, що актор? — в неї блищать очі. А вії такі густі, що здаються нереальними. Точно не штучні, бо в гримерці я бував не раз і бачив, як виглядають ті пухнасті гусені, яких дівчата клеють собі на очі.
— Що ти про мене вже нарозказувала тут? — дивлюся на Оксану, яка робить вигляд, що вона тут ні при чому.
— А вона про тебе часто розповідає, — кидає Оля через плече, повертаючись до квартири, а ми за нею.
— Тільки хороше! — захищається Ксю, і ми разом сміємось.
Зсередини квартири лунають ще голоса і не дуже гучна (поки що) музика — якісь приємні баси. Віддаю Олі пляшку вина, яку ми купили дорогою, і поки дівчата розмовляють, озираюся навкруги. Мені дуже подобається ця квартира: висока стеля, білі стіни, нові меблі. Така суміш старого і сучасного, як на картинці з інтернету. Скоріше за все у Олі, або її батьків достатньо грошей, щоб придбати таке помешкання. Або орендувати — такі апартаменти не можуть коштувати дешево. Одне те дзеркало в бронзовій рамі в коридорі мабуть коштує, як моя нирка.
— Тебе там що, вкрали?! — хтось кричить з вітальні.
— Не надійся! — кричить у відповідь Оля.
— Пішли, не тушкуйся, — Ксю легко пхає мене в бік. — Всі свої.
— І всім ти про мене розповідала? — чомусь з мене завжди вилазить сарказм, коли я нервую.
— Ага, і фотки твої дитячі з голою дупою показувала, — фиркає вона.
— Навіть у моєї мами немає таких фото, збоченка.
У вітальні людей більше, ніж я сподівався. На великому бежевому дивані сидить троє хлопців, поруч в кріслі, закинувши ноги на підлокотник, сидить дівчина з коротким білим волоссям. В іншому кріслі — пара — дівчина у хлопця на колінах. В обличчя одразу б’є стійкий сильний запах сигарет з ароматизатором — майже у всіх в руках ті самі кольорові електронні сигарети, як у Ксю. Тільки в одного хлопця звичайні цигарки. Не дивлячись на те, що велике вікно від стелі до підлоги відчинене, в кімнаті стоїть легка димка від паління.
— Салют, — на нас звертають увагу. Дівчата одразу кидаються цілувати Оксану. Не дуже люблю момент першого знайомства, бо я ніколи не знаю, як правильно себе поводити. І завжди здається, що людина тебе сканує поглядом, оцінює. Я можу з цим миритись на сцені, адже оцінюють не мене, а персонажа. А в реальному житті ці погляди спрямовані саме на мене.
— Влада, — називає своє ім’я дівчина з коротким білим волоссям. Я простягаю руку для вітання, але Влада просто мене обіймає. Такі солодкі парфуми, що в мене аж дихання перехоплює.
— Аліса, — ще одна блондинка, але вже з довгим волоссям, стискає мою руку, посміхаючись.
Господи, хоч би запам’ятати ці всі імена і не переплутати. Так, коротке волосся — Влада, довге — Аліса, брюнетка — Оля. Та в них тут цілий комплект: брюнетка, блондинка та руда. Як дівчата з культової групи дитинства.
Знайомство з хлопцями трошки легше — ми просто потискаємо один одному руки. Коля — майже двохметровий брюнет в яскравій помаранчевій футболці, з-під якої видно татуювання. Це в нього на колінах сидить Аліса. На дивані сидять: Марк — найголосніший в цій кімнаті хлопець з червоним волоссям, яке він постійно заправляє за вуха. Хлопця, який палить звичайні цигарки, звати Ернест.
— Жарти про Хемінгуея недоречні, — сміється Оксана, коли ми з блондином потискаємо один одному руки.
— Ти завжди кажеш цю фразу, — Ернест легко посміхається, — але я не чув ще ні одного жарту.
— Ну ось! Працює! Всі бачать мої очі і забувають жарти, навіть якщо вони були, — я знову бачу проблиски минулої Оксани. З’являється надія на те, що я ще можу врятувати подругу.
Взагалі, я думав про те, щоб побалакати з кимось з її подруг. Спитати, чим би я міг допомогти і якого чорта ніхто з них цим не займався?
— Я з першого дня нашого знайомства задаю собі питання, чим думали твої батьки, коли тебе називали, — встряє в розмову Коля.
— А твої взагалі вирішили не заморочуватись? — здається, Ернеста взагалі не чіпають ті дурнуваті жарти. Очевидно, він взагалі не сприймає це близько до серця. Я б образився. Ну, не так явно, але все-одно неприємне відчуття залишилося б.
— Що, втерли тобі носа? — Аліса сміється з виразу обличчя свого хлопця.
— Тобі там за білим кроликом бігти не пора? — обурюється той і щипає Алісу за сідницю.
— Чуєш, — Оксана легенько тягне мене за рукав, — це Ернест ге…
— Не продовжуй, — намагаюсь не закотити очі. — Ми вже балакали на цю тему.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назад - це теж напрямок, NatKo», після закриття браузера.