Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 Тому, коли в приймальні її зустріла красуня з пронизливим поглядом сапфірових очей та м'якою, приємною посмішкою, душа відгукнулась інтуїтивним відчуттям небезпеки. Ледь потішила тільки інформація, що вони з Яном безпосередньо не взаємодіють, але Поліна мала намір просити його перевести нову асистентку кудись подалі. Не подобалось їй це. 

 Не подобалось.

 - Зрозуміло, - натянуто-прохолодно посміхнулася вона. - Я Поліна, дружина Яна Володимировича.

 - Дуже приємно, - всміхнулася Дана у відповідь. - Мене Богдана звати.

 - Взаємно, - потисла простягнуту руку Поліна своїй попередниці, навіть не підозрюючи про такий... цікавий факт. - Ще якось поспілкуємось.

 Жінка більше не стала чекати і одразу пішла до дверей.

 - Неодмінно, - почула позад себе приємний голос.

 З цих непроханих, досадних спогадів Дану вирвала репліка Марти.

 - І ще один момент є, - обережно почала подруга, - щодо оплати комунальних. Тут власник відмовився від паперових квитанцій і потрібно оплачувати або безпосередньо в банку або через інтернет. Так от, він просив, щоб цим займалась я. Він мені довіряє тому наполіг, щоб я це питання контролювала.

 - Тобто? Як ти це собі уявляєш? - максимально дивно все звучало, але яких тільки причуд нема в людей.

 - Я тобі в кінці місяця говоритиму суму. Ти скинеш мені гроші, а вже оплачу.

 - Це якісь лишні маніпуляції. Я тобі обіцяю все вчасно оплачувати, - Дана нахмурилася в замішанні. - Не потрібні тобі зайві турботи.

 - Та я тобі вірю, - запевнила її Марта, знову зацікавившись кухнею, - але вже пообіцяла сама цим займатись і, щоб моя совість була чиста, дозволь дотримати обіцянки.

 - Ні, ну як тобі буде завгодно. Просто якось незручно напружувати тебе такими дрібницями, - зітхнула Дана, здаючись.

 - Заспокійся, - махнула рукою колега, - це ж не твої забаганки.

 - Тоді з мене велика плитка шоколаду.

 - Оце вже інша розмова, - полегшено всміхнулася Марта.

 Після оглядин нової квартири Дана верталася до Каті в піднесеному настрої. Всю дорогу купалася в приємних думках-планах про переїзд. Гаяти час не варто і, мабуть, сьогодні ж почне підготовку, щоб вже завтра ночувати в новій домівці. Далі ще справа за садочком для Даринки і - Дана полегшено видихнула - життя помалу налагоджується. Та після приїзду свої плани доведось трішки змістити. 

  Дана зайшла в коридор і, роззуваючись, гукнула чи є хто вдома. З кухні відповіла Катя. Дана, з готовністю поділитися приємними новинами, впевнено пішла до подруги, але, варто було опинитися на порозі, запал погас.

 - Привіт, - заговорила обережно, заходячи всередину.

 Катя з Кирилом сиділи мовчки за столом. Гостро відчувалось їх напруження. В очі кинулась невеличка коробочка, яку подруга недбало крутила в руках.

 - Привіт, - повернулася Катя, посміхаючись, але зовсім невесело - швидше налякано. - Ти де ходила? Ми зранку прокинулися, а тебе і слід простив.

 - Та так, - відмахнулася Дана, оскільки зрозуміла, що не до її новин зараз, - мала деякі справи.

 Вона сіла на вільне крісло за столом.

 - У вас щось трапилось? - спитала несміло. - Якісь ви напружені.

 Катя стиснула губи в подобі посмішки і показала Дані напис на коробці, яку стиснула в долоні. Тест на вагітність. Іншу долоню тримав в своїх руках Кирило. Дана, намагаючись не видавати обнадійливого настрою, що загорівся в ній, запитала здалеку:

 - Ти вже його робила?

 Катя негативно захитала головою.

 - В мене затримка чотири дні. І... І мені лячно. Страшно знову побачити там одну полоску. Ці слабкі сподівання так виснажують. З усіх сил намагаюся змиритися зі своєю долею, а потім такі моменти. Я втомилася, Дано. Я дуже втомилася.

 Обличчям подруги збігли болісні сльози. Дана швидко піднялася з крісла і обняла Катю за плечі.

 - Не хвилюйся так. Прошу тебе.

 Дана кинула швидкий погляд на Кирила, який так досі не проронив і слова. Він сидів, потупивши погляд і, здалося, що йому чи не більше Каті потрібна підтримка, але заради дружини від старався приховати свої почуття.

 - Давай, вставай і йди роби тест. Мучити себе догадками це найгірше, - Дана випрямилась і підбадьорливо стисла понурі плечі подруги. - Потім, принаймні, знатимеш як жити далі, бо такий стан "підвішеності" мучить найсильніше. Ми з тобою.

 - Твоя правда, - різко видихнула Катя і розсіяно витерла сльози. - Я повинна це зробити.

 Кирило поцілував її долоню і, тепло всміхнувшись, відпустив. Катя зразу, щоб бува не передумати, пішла до туалету. Дана з Кирилом, не змовляючись, зразу за нею поспішили в коридор і зупинились перед дверима вбиральні в очікуванні. За пару хвилин Катя показалась в дверях, тримаючи в руках заповітну полоску.

 - Потрібно зачекати три хвилини, - сказала, побачивши їхні сповнені очікування обличчя. - Ви зовсім не вмієте приховувати своїх емоцій, - невесело всміхнулася.

 - Уже як є, - винувато-кумедно скривилася Дана.

 - Як твоя робота? Спрацювалася з колишнім? - Катя пробувала відволікти себе розмовами від важкого очікування.

 - Не так і часто ми з ним пересікаємося. Наша взаємодія зводиться до привітання для годиться біля Марти. Всі питання з ним вирішує вона і, щось мені підказує, це з його наполегливої подачі, - спробувала видати цю інформацію жартівливим тоном.

 - Дуже рада, що вам вдалося "порозумітися", - Катя постаралась підхопити її настрій.

 Повисла напружена мовчанка, яку насмілилась перервати Дана.

 - Думаю, три хвилини вже минули, - тихо проговорила.

 - Так, - важко видихнула Катя.

 Вона затамувала подих, витягла руку з-під зігнутої другої і подивилась на полоску.

 - Чого і варто було чекати, - беземоційно сказала вона. - Нічого.

 Катя опустила руку, потупила погляд і хотіла вернутися в туалет, щоб викинути полосочку нехороших новин, але Дана з Кирилом не змовляючись схопили її в свої обійми і не відпускали, поки та не заспокоїлась.