Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 - Марта, ти впевнена, що все оце безкоштовно?! - Дана ходила з кімнати в кімнату з широко розплющеними, повними захвату очима.

 - Всоте повторюю, - засміялася колега, - тобі потрібно тільки оплачувати комунальні.

 Дана досі не могла повірити в те, що така шикарна квартира може дістатися їй безкоштовно. В четвер, коли Марта з легкою усмішкою розповіла, що якийсь її друг переїздить на кілька років закордон на роботу і лишає на неї квартиру і що вона - Марта - попросила за Дану, в таку можливість не одразу повірилось. Життя не робить таких подарунків. Чи робить? Крім всього, оплата йому не потрібна, оскільки він і так не збирався її здавати, але після запевнень подруги в акуратності Дани, погодився на їх з донькою переїзд і проживання.

 Квартира простора, з двома кімнатами, кухня-студія і навіть гардероб окремо (про що Дана завжди мріяла). Меблі, посуд все присутнє. Багато світла і приємний, затишний інтер'єр облюбованої Даною сучасної класики.

 - Ну хоча б дай мені його номер, - спробувала попросити вона. - Хай хоч телефоном подякую цьому твоєму доброму другові, що навіть не знає, як виручає мене.

 - Ой, ні, ні. Це зайве, - поспішно відмахнулася Марта. - Та й закордоном він вже. Тож і так незручно тобі телефонувати, але я за нагоди передам йому твої щирі слова.

 Новоспечена подруга зайшла на кухню і взялася заглядати в шафки, начебто перевіряючи чи є все необхідне для проживання та зразу поспішила змінити тему розмови.

 - Ти як, готова до завтрашнього свята? - спитала голосніше, ніж потрібно було, бо не помітила, що Дана зайшла одразу за нею.

 - Хіба потрібні якісь особливі приготування? - добродушно хмикнула та у відповідь. - Я собі думала, що одіну щось святкове і буде достатньо.

 - Ти на корпоративах не бувала? - вдала здивування Марта, розвертаючись до неї та спираючись об стільницю. - На таких заходах потрібно виглядати обов'язково звабливо. Флірт з колегами на корпоративі це ж святе діло. Я б сказала - соціологічне кліше. Тим паче для незаміжної красивої жінки.

 Дана весело скривилась. Марта їй однозначно подобалась. Саме звістка про корпоратив була тою самою другою цікавою новиною, якою вона порадувала посеред тижня. В неділю організовувалося щорічне свято з нагоди заснування фірми. Спочатку Дана планувала його пропустити, оскільки знову задумувала поїздку додому, але Марта заявила, що тільки в суботу покаже їй квартиру - швидше ніяк. Тож чому, зрештою, не піти на той корпоратив. Поспілкуватися з колегами в неформальній обстановці не така і погана ідея, а Марта попередила, що їхні вечірки завжди проходять весело.

 - Тобто, ти хочеш сказати, що теж плануєш флірт? Ти, одружена жінка з двома дітьми? - Дану щиро веселила несерйозна, безпечна реакція Марти.

 - Ну, мій Павло заявив, що не має ніякого бажання волочитися зі мною на якісь незрозумілі корпоративи в зовсім незнайомий колектив, тому так - якщо зі мною захоче потанцювати чи випити, наприклад, наш системний адміністратор, я не відмовлюся. Я хоч і одружена, але жінка і моїй самооцінці лестить чоловіча увага. Тут головне не перестаратися.

 - І заперечити нічого, - захитала головою Дана, сміючись. - Але ж це нічого, якщо я прийду сама? Не буду білою вороною?

 - Ні, звісно, - заспокоїла Марта. - Це за бажанням можна приходити з партнером. Зазвичай більшість не беруть своїх половинок. Мабуть, тільки найбільш ревниві не пускають самих, - Марта витиснула смішок, - але і то не завжди. Єдине Романенко, якщо і з'являється на кілька годин, то з жінкою.

 - І давно вони одружені? - вдаючи просту цікавість, спитала Дана, раптом сильно зацікавившись кавомашиною.

 - Хто? Володимирович з Поліною? - не одразу зрозуміла Марта. - Та роки чотири з нею, але вони офіційно не одружені. Наш шеф проти штампів у паспорті. В нього, здається, був невдалий досвід у "цій сфері". Ну, принаймні, ходять такі чутки, але це б пояснило його явне небажання одружуватися з такою ефектною жінкою, як Поліна.

 - Мабуть, - Дана просто погодилася з висновками колеги, щось більше казати виявилось заважко.

 Сама почала цю розмову і самій же некомфортно та колюче-боляче. Проте не погодитися з Мартою не могла, потрібно це визнати. Дані згадалася перша її зустріч з Поліною.

 Того ж таки четверга гарних новин десь зразу по обіді, Марта якраз пішла в справах в бухгалтерію, коли в приймальні появилася незнайома жінка - впевнено так, наче вона тут господиня. Вродлива платинова блондинка з ідеальним макіяжем та зі смаком, елегантно одягнена. На ній був легкий брючний костюм лавандового кольору з подовженою блузкою на короткий рукав з поясом, зав'язаним у вигляді кокетливого банта, та штани класичного крою. Ідеально все було доповнено аксесуарами та бежевими туфлями з закритими п'яткою і носком.

 На її фоні Дана чомусь відчула себе непримітною сірою мишкою і якось зразу зрозуміла-відчула хто перед нею.

 - Добрий день, - привіталася і всміхнулася вже натреновано-професійно. - Ви до Яна Володимировича? Він зараз зайнятий, але я можу повідомити про ваш прихід.

 - Добрий день, - переборола своє першопочаткове здивування Поліна. - Так, я до Яна, але попереджати про мій прихід не потрібно. Він завжди на мене чекає.

 З'явилось відчуття, що жінка намагається окреслити свої явні права на Яна, хоча чому - було не зрозуміло. Щиро здивувала така раптова настороженість і навіть прихована агресія з боку Поліни. Вона - Дана - не становить загрози для цієї жінки. 

 "Не становиш загрози, кажеш? - вклинився злорадно-пошепки внутрішній голос. - Та невже? А давай-но я тобі пригадаю поїздочку в Іспанію. То як, що ти на це скажеш?"

 - А ви, власне, хто? Марта звільнилася? - пробувала прояснити ситуацію Поліна.

 - Ні, ні, я перекладач і частково асистентка, - Дана вирішила уточнити, щоб заспокоїти незадоволену станом справ жінку. - Я допомогаю Марті в роботі. Можна сказати, що я її помічниця.

 Поліну така інформація не те, щоб заспокоїла, але потішила. Вона не могла нічого з собою вдіяти, проте завжди ревнувала Яна, хоч приводів ніяких він не давав. Можливо ці переживання ішли від дратівливого відчуття, що чоловік ніколи повністю їй не належав. Вона завжди відчувала з його сторони відчуженість, але старалася заспокоїти себе тим, що просто характер в нього такий. Хоч стосунки починались як домовленість, але потім вони з Яном старались зробити їх справжніми і щось наче виходило. Зі сторони Поліни і намагатись не потрібно було - вона давно кохала його.