Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Голова Луганської облради та модератор Сєвєродонецького з’їзду Віктор Тихонов був одним із головних спікерів на тему федералізації України. І він, здається, щиро вірив у цю ідею. Ще у 2004 році Тихонов написав книгу «Маніфест федералізму, або Шлях до демократичної держави». Це була брошура на 62 сторінках, надрукована на дешевому папері, яка більше нагадувала політичну прокламацію.
«Для нового етапу розвитку України потрібна інша організація публічної влади, головною рисою якої є її децентралізація та деконцентрація, основою котрої має стати відповідна внутрішня територіальна організація держави. […] Лякаючи народ розколом країни, сепаратистськими настроями, які нібито є на Південному Сході, насправді вони бояться децентралізації державної влади та втрати більшої частини своїх повноважень…», — писав Тихонов у 2004 році.
У Донецьку тему федералізації після Сєвєродонецьких подій застовпив за собою Борис Колесніков. В інтерв’ю «Главреду» 20 січня 2005 року він наголошував:
«Існує ідея федералізації. І це є мета Моя думка про необхідність федеративного устрою України не зміниться».
Послідовно просував тему федералізації і підконтрольний Колеснікову донецький сайт «КИД». А у березні 2005 року говорив про необхідність федералізації в інтерв’ю відомому донецькому інтернет–виданню «Остров» і сам Віктор Янукович.
«Є багато країн, в яких дві і три мови є державними, і це тільки знімає протиріччя, які є у суспільстві. І якраз федералізація України зніме всі ці проблеми, і їх у нас не буде», — зазначав він.
У статті Януковича «Три постулати опозиції. До чого прагне Партія регіонів», яка була надрукована на сторінках газети «2000» у жовтні 2005 року (№ 43), автор також писав про необхідність федералізації. Причому, як можна зробити висновок із назви статті, зміна форми державного устрою стала частиною програми регіоналів:
«Сьогодні керівництво держави робить спроби засипати рови взаємної недовіри між Сходом і Заходом України, але зробити це після всього, що сталося, не так просто. Ми вважаємо і неодноразово про це заявляли, що внутрішньополітична стабільність може бути забезпечена шляхом федералізації держави. Одні лише заклики до єдності не принесли очікуваного ефекту і навряд чи принесуть його в майбутньому. В контексті культурного та історичного розвитку регіони України різні, і цей фактор завжди буде впливати на внутрішньополітичну ситуацію в державі», — писав Янукович (або той, хто готував статтю за нього). Про те, хто і як ділив українських громадян, лідер «регіоналів» розсудливо промовчав. Спогади про його політичну рекламу, в якій українців ділили на сорти, були ще свіжими.
У березні 2006 року Партія регіонів здобула абсолютну перемогу на місцевих виборах у Донецькій та Луганській областях і отримала більшість у всіх міських, районних, селищних та навіть сільських радах. Програш у 2004 році згуртував донбаські політичні клани і зміцнив їхні позиції у базовому регіоні. Регіонали отримали у своє розпорядження необмежений ресурс, який дозволяв їм зробити мером або депутатом на Донбасі будь–яку людину, незалежно від її таланту та здібностей. Саме так Олександр Єфремов уперше отримав контроль над обласним центром, де раніше йому ніколи не вдавалося поставити «свого» мера У 2006 році вибори в Луганську виграв колишній военком, голова райради віддаленого та занедбаного Кам’янобрідського району Сергій Кравченко. Людина, яка завжди беззаперечно та слухняно виконувала волю свого патрона.
Завдяки тотальному пануванню на густонаселеному Донбасі регіоналам вдалося здобути перемогу і на парламентських виборах 2006 року. За підсумками голосування ПР отримала голоси 8,2 млн виборців (із них близько третини — на Донбасі) і сформувала у Верховній Раді найбільшу фракцію зі 186 депутатів.
Після цієї перемоги та через розбрат у «помаранчевому» таборі Януковичу вдалося зробити вражаючий камбек і вдруге очолити Кабмін. Там він спочатку начебто взявся втілювати ідеї розширення регіональної самостійності в життя. У вересні 2006‑го Янукович заявив, що в результаті реформи місцевого самоврядування в Україні з 2007 року буде скасовано державні обласні та районні адміністрації. Це означало ліквідацію вертикалі виконавчої влади, підконтрольної президенту.
«Якщо ми на осінній сесії розглянемо цей законопроект, то вже з нового року у регіонах будуть вибудовуватися інші відносини. Не буде обласних державних адміністрацій, будуть обласні виконавчі комітети, будуть районні виконкоми. Ви вже будете вибирати керівників. І вже керівники нестимуть відповідальність перед своїми виборцями. А вертикаль виконавчої влади ми будемо вибудовувати, і наші відносини з регіонами будуть партнерськими, — розповідав Віктор Янукович. — Зараз ви на руки отримаєте закон про місцеве самоврядування, який дасть вам можливість формувати регіональну політику. Ухвалювати законодавчі акти тут у регіоні, регіональні закони, ті закони, за якими житимуть регіони».
Але реалізувати цей задум Януковичу та його команді так і не вдалося. 2007 рік виявився для «донецьких» невдалим. Навесні президент Віктор Ющенко розпустив парламент, а восени на позачергових виборах несподівано високий результат показала партія Юлії Тимошенко. За підсумками перевиборів Янукович втратив посаду прем’єра, а Тимошенко очолила Кабмін.
Перехід регіоналів в опозицію знову загострив федералістську риторику. Заклики до зміни державного устрою і скасування унітаризму озвучували всі головні спікери ПР, а також численні карликові громадські організації, що фінансувалися регіоналами.
«Свого часу ми сказали, що наша держава складається з різних територій, різних регіонів — різних за ідеологією, історією, економічним потенціалом, вкладом в економіку країни. І це добре, але це слід враховувати. У цій ситуації саме федеративний устрій для України є найбільш оптимальним варіантом. Я б сказав — єдино правильним… Усі крики про єдину та неподільну Україну ховають за собою тільки прагнення правити одноосібно та нав’язувати всім свої уявлення про належне і краще», — казав в інтерв’ю сайту «КИД» у липні 2008 року перший заступник голови фракції ПР Олександр Єфремов.
У 2008 році регіонали вирішили провести другий Сєвєродонецький з’їзд. На відміну від попереднього заходу у Льодовому палаці, новий з’їзд був уже не стільки грою м’язів, скільки піаром та тролінгом опонентів. Віктора Ющенка тоді вже ніхто не боявся. Наближалися чергові президентські вибори, і головним завданням команди Януковича було максимально мобілізувати свій базовий електорат до початку 2010 року.
Другий з’їзд
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
