Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

Руслан як ні в чому не бувало, розкорковує вино та розливає по бокалах нам з подругою, а сам обирає напій покріпше для себе, бурштинового, насиченого кольору. Для Тараса яблучний сік.

Тая накладає собі овочі, а я м’ясо. Жирне, соковите, смачне. Що кладуть хлопці не дивлюся, бо я також дуже зголодніла і щаглядати по тарілкам, точно не про мене, коли на мої така смакота.

- Ммм, це їжа богів – нахвалю смачний стейк з яловичини - Дуже смачно.

- Ніколи, не міг подумати, що можна так сексуально їсти м’ясо – шепче мені на вухо Руслан, який якогось дідька розсівся біля мене.

- Кхх – давлюся та починаю кашляти привертаючи увагу, відпиваю декілька жадібних ковтків вина, яке одразу дурманить розум. Промокаю губи серветкою.

- Хочеш і тебе навчу – та шепчу на вуху Руслану у момент, коли його ні сестра, ні брат не дивляться у наш бік.

- Хочу дещо інше. Більше! – голос проникливий, спокусливий, тихий та хриплий.

Його рука лягає мені на коліно, його пальці плавно ходять по мої чутливі шкірі, то вер, то вниз. Шкіра реагує миттєво, щоки спалахують червоними плямами, а сироти виступають по всьому тілу, яке зрадливо реагує на чоловічу ласку. А ще саме більше мене дратує, що мені все це подобається і я ніяк не можу знайти силу та аргументи, щоб зупинити. Навіть забуваю, що ми тут не одні. Я намагаюся поводитися вільно, спокійно, але куди там…

Руслан, лише хитро посміхається, допиває свій напій до кінця. Розглядає так, що мені хочеться прикритися від нього.

- Ось бачиш, твоє тіло реагує швидше ніж мозок – це був знак стоп для мене, тільки відкриваю рота щось сказати, як хлопець сам встає та покидає нашу компанію. Надіюся ніхто не помітив всього цього, я навіть не знаю , як це назвати. Дивлюсь якось розчаровано у бік куди пішов брат моє подруги.

- Оль, а ти як думаєш?

- А.., що? – повертаю голову від зникаючого силуету Руслана до подруги, яка щось запитувала, але що? Гадки не маю.

- І для кого  я оце все розповідала?

- Вибач, задумалась.

- Я запитувала, як ти думаєш, хто ще буде реєструватися на програму за обміном ?

- Чесно навіть про це не думала, я б дуже хотіла, щоб ми разом поїхали, а про решту навіть і думати не хочеться.

- Твоя правда, а ще знаєш звучить, як тост – подруга піднімає бокал, повторюю за нею, звук дзвінкого скла, розноситься відлунням до нас також приєднується і Тарас зі своїм соком.

Ми з Таєю згадуємо свої смішні спільні історії нам добре, а от молодшому брату подруги нудно, тож він не довго думаючи, посидівши з нами хвилин тридцять від сили забирає свого футбольного м’яча та йде до друга у сусідній двір.

 Вечір затягується, на тілі відчувається осіння прохолода, хмари затягли сонце, ні дощу немає, лише сутінки, ми з подругою вкрившись ковдрами, зручно розмістилися на стільцях, п’ємо солодкий, п’янкий нектар. Наш сміх лунає всюди.

Я навіть про Руслана забула, він так і не з’явився з того моменту як пішов, а я, що нічого…

- Все мені досить – говорю сп’яніли голосом, коли Тая намагається додати ще виноградного напою.

- Ок – подруга відставляє майже пусту пляшку - Ще трішки і йдемо, бо мене вже комарі загризли.

- Добре, у вас тут так спокійно – дивлюся на темне небо на якому видно молодий місяць та сотні дрібних зірок.

- Знаєш, а люблю ось так вечорами сісти та дивись на небо, розглядати зірки у свої уяви малювати візерунки. Це якось так по дитячому, але одно час…

- Казково – перебуваю.

- Саме так! – доповнює дівчина – Дивись зірка падає загадуй бажання! – кричить подруга.

- Хочу бути щасливою! – говорю пошепки.

- Встигла?

- Ага!

-  Тільки не говори, бо не збудеться!

- А я й не збиралась – посміхаюся.

- Та ну тебе – дівчина легенько штовхає мене у плече, а потім обіймає – Олько, я така рада, що ти з’явилася у моєму житті у мене ж ніколи не було близьких подруг, всі товаришували зі мною через вигоду, а ти інша. Класна! – дівчина шморгає носом.

- Ей, ти чого, ану вище ніс, що за сльози? – дивлюсь на дівчину – Це тобі дякую, я взагалі закрита до спілкування, але ти в перший же день знайшла зі мною спільну мову. Впевнена, що це назавжди!

- Ага – дівчина посміхається крізь сльози.

- Тай, не розводь повінню, як говорить моя баба Ніна. Ооо, я як буду їхати наступного разу тебе з собою заберу, познайомлю зі своїми дівчатами, впевнена ти їм сподобаєшся. Поїдеш?

- Угу.

- Ось і домовилася, я в тебе побула в гостях, тепер твоя черга.

- Добре, Литви я як ти морозитися не буду.

- От і домовилися.

Наговорившись з Таїсією, починаємо збиратися. Зірки більш не падають, не поспішаючи за веселою розмовою прибираємо після себе. Заносимо все на кухню, посуд загружаємо у посудомийну машинку, а їжу, яка залишилась у холодильник. Залишивши після себе чистоту та порядок з спокійною душею підіймаємось на другий поверх.

Прощаюся з подругою біля її кімнати прямую до себе. Я хочу спати страшенно день був насичений та цікавий, але втома бере своє.

Відчиняю двері у кімнату, світло вимкнене, але біля ліжка горить ліхтар, я ніби його не включала. Дивно. Проходжу в глиб приміщення. Оглядаю кімнату вона здається мені темною, а ще додаткові двері їх ніби не було. Ще раз прохожу по кімнаті. Стоп!  Це не така кімната! Чую шурхіт за дверима збоку від мене, треба кивати п’ятами. Розвертаюсь та потрапляю на щось тверде, тепле та мокре. Заплющую очі, ніби від цього все зникне.

- Ой! – вигукую та відкриваю очі.

Руслан, вищий за мене і я зараз стою дуже близько біля нього, відчуваю жар його тіла. Видно, що хлопець тільки з душу, тепер зрозуміло що за тими дверима ще одна ванна кімната. Олю, про що ти думаєш, які двері, яка  кімната?

Перед тобою голий мужик, а ти не про те думаєш. Руслан лише в одному рушнику огорнутому навколо сідниць, впевнена, що і під рушником нічого немає, груди оголені, тіло гарне підкачане, мускулисте. Що? Я стою і розглядаю його ? Вода капає з мокрого темного волосся. Сковтую. Це було дуже помітно, бо чому ж тоді він так дивиться.