Читати книгу - "Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн"

- Зрозуміло. - вже не так солодко промовила. 

Далі ми сиділи в повній тиші. В мене не було бажання продовжувати нашу розмову, а моя співрозмовниця схоже не дуже знала, що й питати. 

Згодом коли я поїла, я попрямувала до кімнати. Слава Богу, Оленка, не побігла за мною. 

Коли я ввійшла до кімнати, Маша сиділа на ліжку, а на її ноутбуці була якась.. пресконференція?

Я жестами рук запитала, а що відбувається?

- У мене заняття. - тихо відповіла. 

- Мені піти? - все так же тихо сказала я. 

- Ні-ні, залишайся.

Я присіла на ліжко та трохи прислухалася.

Здається це урок якоїсь іноземної мови. По акценту це якась.. французька? Цікавооо 

Викладач розказував щось дуже цікаве, але на французькій, тому я нічого не зрозуміла. По лиці Маші було зрозуміло, що вона також. 

Але не довелося довго чекати, як він почав говорити українською. 

Здається це не перше їх заняття, тому що, сьогодні вони говорили про кохання. 

Взагалі для мене, Франція - це країна кохання. Можливо тому що там знаходиться Париж, і всяке таке? Все можливо. 

Далі я трохи менше прислуховувалася. Більше поринула в роботу. 

- Хтось знає як буде зізнання в коханні на французькій? - запитав викладач у групи. 

У відповідь була глуха тиша. 

- Je t’aime. Я тебе кохаю - Je t’aime. 

Вся група хором почала повторяти за викладачем. 

- А як буде "Ти мені подобаєшся"? Так само?- сказав хтось із групи. 

- Можна говорити так само, великої помилки в цьому не буде, але є ще варіанти. - сказав викладач. 

Такими темпами і я вивчу французьку мову. 

- Наприклад можна говорити "Tu me plais", "Vous me plaisez" 

Що? Tu me plais? Звучить дуже навіть знайомо, десь я це вже чула.  

Але можливо мені почулося, я ж не знаю французької. Далі я вже сконцентрувалася на роботі. І чому її завжди так багато? 

Урок у подруги продовжувався ще хвилин 40, а тоді вона поринула до роботи як і я. 

- Ти ще довго? - запитала Маша. - Йдімо повечеряємо? 

- Я не голодна. - трохи піднявши голову від комп'ютера відповіла. 

- Як хочеш. - пожавши плечима, відповіла дівчина, та попрямувала до дверей. 

Вся моя робота така монотонна. Кожного дня одне й те саме. Я хочу чогось нового, якихось нових відчуттів.

Взагалі я вже хочу повернутися до офісу. Тут не погано, природа, гори (які доречі не дуже то й близько). Я ще чула, що десь не далеко звідси є водоспад, я дуже хочу там побувати, поки ми ще тут. 

Ми тут будемо ще два тижні, в мене не дуже багато часу.

Я поглянула на годинник. 

- Уже 19:40? - в самої себе запитала. - Нічого собі. 

Після цих слів мій живіт забурчав, здається і я вже хочу їсти. 

Я швидко зберегла свою роботу, адже якщо я її не збережу, все що я сьогодні робила піде коту під хвіст. Такий досвід у мене вже був. 

Я тоді навчалася в університеті на 3 курсі, це була групова робота. Я, моя на той час подруга та ще одногрупник. Нашим завданням було побудувати план, великого будинку на наш розсуд. Ми домовилися, що це буде лікарня. Не настільки банально як багатоповерхівка, але й не дуже сильно. На все про все нам дали 2 тижня, на той час для мене цього було дуже мало. Я навіть посварилася з викладачем на цю тему, але результату це не дало. Всі ці два тижні ми працювали, збиралися кожного дня після пар та починали креслити. Ми перенесли це до ноутбуку, щоб згодом було легше показувати, це було за 1 день до здачі. Це перенесення зайняло у нас 5 годин роботи, та все було б добре, якби не Катя та її пам'ять. В той момент я просто вийшла з програми та думала, що все добре і воно кудись збереглося. Свою помилку я зрозуміла того самого вечора, коли вирішила підправити роботу.

В результаті я всю ніч не спала, але отримала гарний результат. 

Друзі, я надіюсь вам подобається. Пишіть в коментарях ваші враження, дорікання, емоції від книги. Я все обов'язково прочитаю.