Читати книгу - "Небажана для владного боса, Адалін Черно"

З душу виходжу немов іншою людиною. Оновленою, чистою. А коли натрапляю поглядом на сервірований у центрі стіл — так і зовсім втрачаю мову. Я думала, що щойно вийду, на мене чекає упаковка презервативів і розстелене ліжко, але натомість Вадим сидить за столом.

— Повечеряємо? — пропонує абсолютно спокійним голосом.

— Можемо.

— Сідай, — вказує на стілець навпроти.

Коли Вадим знімає кришки зі страв і з усмішкою береться за виделку, у мене сльози навертаються на очі. Після всього, що сьогодні зі мною сталося, такий простий і спокійний жест, як вечеря, сприймається надто гостро. Я швидко змахую сльози й беруся за їжу. Вадим знову годує мене, як безпритульну. І знову я голодна, тому що до ладу не встигла поїсти вдень, а ввечері мене намагалися нагодувати непотрібними ласками та огидними дотиками.

— Розкажеш, що сталося після того, як я відвіз тебе додому?

Йому напевно дивно знайти мене після того, як я поїхала у, здавалося б, безпечне місце. Але ось я тут. Безцеремонно наминаю дуже дорогі страви й користуюся підтримкою абсолютно чужого чоловіка. Тому що вдома жодної безпеки. Тому що вдома замість підтримки та кохання я отримала чи не те саме, що й у готелі.

— Якщо не хочеш говорити — я зрозумію.

— Не хочу.

— Гаразд. Але якщо раптом… може, щось потрібно. Заява там чи…

Вадим замовкає. Простежую, куди спрямований його погляд, і помічаю, що Слава залишив на моєму зап’ясті синці від пальців. Хитаю головою. Мені до купи бракувало ще скандалів. Та й не зрозуміє мене ніхто. Синці на руці? Це хіба привід розлучитися? А те, що чоловік захотів те, що йому належить? Ще й винною залишусь! Поліція в нашому містечку працює через не хочу. Точніше взагалі не працює. Навіть Петра, який обікрав магазин минулого тижня, знайти не можуть, а він спокійно вулицею прогулюється. Кому я потрібна? Тільки посміються.

— Не треба.

Більше до кінця вечері ми не розмовляємо, а потім Вадим каже, що замовить прибирання і просить мене піти у ванну, якщо раптом я не хочу, щоб мене тут бачили. Я хитаю головою. На мені лише білий махровий готельний халат, а ноги голі. Чи станеться катастрофа, якщо моя змінниця мене побачить? Ні. Краще вже нехай сприймають пропащою жінкою, ніж дізнаються реальну причину моєї тут присутності.

Я здаюся собі сміливою доти, доки у двері не дзвонять. Щойно Вадим іде відчиняти — мене немов вітром здуває. Я швидко прослизаю у ванну й зачиняю двері. Стою там нескінченно довго, прислухаючись до шереху в номері, а коли у двері стукають, підстрибую від страху.

— Виходь, — каже Вадим, і з його тону розумію, що він вимовляє це з усмішкою. — Вона пішла.

— Пробач, — кажу, щойно виходжу в номер. — Я запанікувала.

— Все нормально.

Якось так складається, що коли я виходжу, опиняюся поряд із Вадимом. Він не поспішає піти з проходу, а я — якось звільнитися від його присутності. Так і стоїмо. Задерши голову, дивлюся йому в очі. Тільки зараз помічаю, наскільки вони в нього гарні. Світло-карі з невеликими вкрапленнями бурштину в райдужній оболонці. Я аж задивляюся. Так довго, що не відсахуюсь, коли Вадим наближає обличчя до мого, і не відбиваюся, коли його губи м’яко накривають мої.

Вони в нього м’які та наполегливі. Гарячі та шалено ніжні. Уперше за останні… чорт знає скільки часу почуваюся бажаною. І це бажання таке відкрите та ненагране, що я впиваюся ним. Хапаюся руками за плечі Вадима й разом із видихом із губ зривається безсоромний стогін. Соромно зізнатися, але я завелася від одного поцілунку. Зайнялася, наче сірник. Аби не згоріти так само швидко.

Але у Вадима, зважаючи на все, зовсім інші плани. Усміхнувшись, він підхоплює мене на руки й несе до ліжка. Я ледве стримую зойк, коли опиняюся в повітрі, але швидко його пригнічую. Коли востаннє мене, немов легку маленьку пушинку, носили на руках? Силкуючись пригадати, усвідомлюю, що нема чого згадувати. Ніколи мене не носили. Слава навіть із РАЦСу тоді не виніс. Був надто п’яним. Я подумала, що перехвилювався, а зачатки алкоголізму продавлювалися вже тоді.

Зморгую непотрібні спогади. Перелаштовуюсь, забуваю. Розкривши повіки, стикаюся з потемнілим від збудження поглядом Вадима. Він обережно укладає мене в ліжко, нависає зверху. На мені з одягу лише халат — і той зраджує, відкриваючи погляду чоловіка значну і стратегічно важливу частину мого тіла.

— Ти така вродлива, — робить комплімент. — Досконала. Ти ж знаєш це?

Думаю, що він просто хоче зробити мені приємне, але навіщо це йому? Я тут, мені нема куди йти. Я готова піти до кінця та отримати плату. Йому не треба хитрувати й робити компліменти, але він усе одно їх каже. І пестить поглядом, руками, губами.

Я зовсім не соромлюся, коли залишаюся перед ним оголеною. У мене гарна фігура, ні краплі зайвого жиру, гарні груди, а душ зробив із мене людину. Усвідомлюю, що Вадим мене хоче, а я хочу його. До зрадливого тремтіння всім тілом і гучних стогонів, що зриваються з губ, які стають лише голоснішими, варто Вадиму перейти до головного і зробити те, про що він, я впевнена, думав чи не з першої моєї появи в його номері.

Може, саме тоді він мене й помітив. Поки я пікантно стояла перед ним на колінах і дивилася вгору. А зараз я на його ліжку. Обіймаю сильну чоловічу спину, відчуваю важку вагу розпаленого тіла та отруйні поцілунки-укуси, які виривають із мого тіла незвідані раніше хвилі задоволення та вибух, аналогів якому я ніколи не відчувала.