Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

Деміан теж, схоже, уявив собі це в яскравих фарбах і слабо посміхнувся. Це дещо розрядило напругу, що повисла між нами.

І я миролюбно промовила:

- Дякую, що втрутилися... Я так розумію, ваші слова про мої заручини із принцом Леонардом - жарт?

Ну дійсно, яка з мене майбутня королева? Королеви - вони гордовиті, величні, а я хіба така?

Але посол заперечливо похитав головою:

- Я не жартую. Зараз ідуть переговори про ваш шлюб із принцом Еланії.

- Ви впевнені? - оторопіло прошепотіла я.

У мене ж іще є надія що я щось неправильно зрозуміла чи не так почула?

- Король сьогодні фактично погодився на ваш шлюб.

- Хто веде ці переговори? – розгублено запитала я.

- Я.

Знову оглушлива тиша.

- А де ж принц?

- Він не зміг приїхати...

Ми знову замовкли і дивилися одне одному в очі, немов ведучи між собою зовсім інший діалог.

Деміану набридло виправдовуватися, і він знову взявся вичитувати мене:

- Я ще ось що не зрозумію - ви наскільки наївні чи дурні?

Замість відповіді я зніяковіла і опустила голову вниз.

- От про що ви думали, коли йшли з молодим чоловіком в парк уночі?

Я підняла голову:

- Я думала, що він порядна людина, ми поговоримо й обсудимо непорозуміння, які виникли між нами. І що він, зрештою, друг мого брата, а це вже налаштовує на довіру... - нервово почала перераховувати я причини, які мені самій почали здаватися якимись дурними.

- Я зрозумів, можете не продовжувати, - перебив він, а потім уважно подивився і запитав, - Чи не від нього ви ховалися тоді на балконі?

- Так, той вечір таїв безліч небезпек... - відповіла я і з викликом подивилася на посла.

Деміан різко видихнув і жовчно дорікнув мені:

- Як нареченій еланського принца, вам не варто більше залишатися наодинці з іншими чоловіками, і тим більше цілуватися з ними!

В його тоні відчувалося таке роздратування та погано стримувана злість, що це зачепило мене за живе і вилилося в їдкому зауваженні:

- Навіть із вами?

Він смикнув плечем:

- Навіть зі мною.

- Треба ж як кардинально змінилися ваші принципи всього за декілька днів! – задеркувато помітила я.

Деміан сердито стиснув зуби, а під його шкірою заходили жовна, він узяв мене за постраждалу ліву руку і, не кажучи жодного слова, потягнув доріжкою назад до палацу. Я зашипіла від болю. Та що ж вони всі такі грубі! Чуть що відразу мене хапають!

Лють затьмарила мені очі, і я з усієї сили штовхнула його ліктем в бік:

- Дружину свою тягати будете, а мене пустіть! Я ж ніби ваша майбутня королева!

Деміан роздратовано видихнув:

- Пожартували ж боги з королевою!

Але руку все ж відпустив, і я різко відсторонилася від нього. Так ми повернулися до палацу - не вимовивши більше одне одному жодного слова. Він ішов швидкою ходою, випереджаючи мене на півкроку, а я ледь встигала за ним.

Просто нахаба, а не посол!