Читати книгу - "Знак Саваофа"

Можливо, i добре, подумала Наталi. Авто котило мiж будинками, доки його рiзким ударом не знесло у лiвий бiк. До цього вона не помiчала людей. Вона i ранiше їх не помiчала. I потiм. Вона знала, здавалося, їхню натуру i породу з народження. Вона дозволяла їм iснувати в однiй площинi, навiть не задумуючись. Швидше за все, гадала, що такий недолiк легко виправляється. Вона дивилася на них, як крiзь кришталеве скло або мовби дитина у просмердiлому гаддям серпентарiї. I лише крiзь запiтнiле скло. Отож трапилася оказiя. Нiчнi птахи висiли ганчiр’ям на гiлках. Кокаїн у Гошi закiнчився, i вiн все прикладався до пляшки, попискуючи тихо, як миша. Аварiя його мало обходила. Його цiкавили вiскi й батюшка. Iлону засмоктувала нудьга: все наперед було зрозумiлим.

Жiнка стовбичила бiля новенького «вольво» iз зiжмаканою передньою частиною. Площа Слави лупилася каламутним оком в небо. Так завжди вiдбуваються фатальнi зустрiчi, — зовсiм не її, видавалося, думка проскочила у зболiлих, втомлених мiзках, якi вже починали рухатися в черепi вiд кожного поштовху. Незнайома жiнка мовчала, стримiла, як пам’ятник Пушкiну, на роздорiжжi, утиснувши кулаки в боки. I мовчала, посмоктуючи довгу цигарку.

— М-мадам, — пропищав Душечка Гоша. — Ми вам вiдшкодуємо.

— Ми вам ракету «шатл»… — утнув Миколай i зайшовся добродушним реготом. Iлонi таке iмпонувало. Вона мимоволi замилувалася своїм другом з розкiшною шевелюрою, з очима, як смола, i таке iнше. Втомлено повисла головою, вiдчуваючи, як трiщать хребцi на шиї.

— Не маю сумнiву. Я з вас не злiзу, — приємно прохрипiла потерпiла, запалюючи цигарку. Рухи в неї рiзкi, майже чоловiчi. А вона гарна, навiть груди, що були трохи завеликi. Птахи на гiлках заворушилися. Затихли.

— Дай їй вiзитку, Андрiю, — зi свистом затягуючись димом, прорiкла помираючим голосом Iлона. Наталi зникла, затремтiвши у свiдомостi мокрою, обпльованою ганчiркою. Хтось невидимий зiтер її з пам’ятi.

— Грошi наперед.

— Ми вам «шатла» придбаємо, чого ж там…

I вона несподiвано для присутнiх розсмiялася. Птахи злетiли з осик, за хвилину мирно порозсiдалися, напевне, затямивши, що їм нiчого не загрожує i нiяка паскуда ними не повечеряє. Хто їх знає — птахи, одним словом.

— Славнi ви люди, — виголосила жiнка, повiдомивши, що вона Нiолiна. — Але бiзнес є бiзнес. Але ви славнi… Навiть дуже…

Iлона перекинула погляд на карлика, який намагався виповзти з розваленої попiвської машини i викликав дзвiнкий i щирий регiт у Нонки; потiм її погляд знуджено, киселем обвиснув на обридлому Миколаї, i вона чомусь пригадала, що його до тремтiння захоплювало, збуджувало, як самця, коли вiн тримався за поручень, який тiльки-но полишила витончена ручка жiнки, залишивши пiсля себе тонкий серпанок дорогих парфумiв; або простий м’який пук, повiтря, випущене в лiфт жiнкою з прямої кишки. Це його надихало i збуджувало. Але зараз вона не грала, навiть не вчилася iмiтувати: втома втягувала в чуму безвиходi. Лiкар би сказав, що це простiсiнька пiсляалкогольна депресiя. Але складно бути справжнiм, якщо ти не вiдаєш, що воно таке. Гiвно тобi, i все тут. Естетика присутня в iнших мiсцях, десь на Льва Толстого чи в лесбiйських хазах. Обiпершись об пожолоблене попiвське «вольво», вона курила цигарку за цигаркою, а груди Нонки гарної грушовидної форми ходили пiд вовняним светром. Стан гiтарою. Вся доглянута — вiд кiнчикiв нiгтiв на ногах i до карих добрих очей. Iлона розбиралася в людях. Саме в таких, — блядi на все життя, з обличчями добродiйницi. Щось заворожувало в них. Жити, так, видно, жити за будь-яку цiну. Перепалювати життя з глини на пiсок. Наталi з її очиськами святої з гумовим причмоком втягувала депресiя. Вiд несподiванки вона торкнулась лiктя, м’якого i податливого, теплого i насправдi живого. Це повинно поєднатися. А батюшка ворушив бородою i дивився, вилупивши очi, на обвислу чуприну Миколая. Iлона подумала: мабуть, у нього зараз холоднi яйця. В обох, це дуже приємно — вiдчувати в маленьких теплих долонях чоловiчi яєчка; вiдчувати силу того, що можна зробити з їхньою чоловiчою силою. I вже потiм, коли вона помахала їм рукою, ще раз кинувши: «Славнi люди! Дуже славнi. Душенька, потелефонуй!» — Iлона зловила себе на тому, що Нонка не кинула жодного погляду в її бiк. I Наташа повернулась у свою нiшу, розмазуючи свiдомiсть солодкими i пустими обiцянками виродженої перемоги; примостилася кошенятком, облизуючи вухо Миколаю, намагаючись просунути долоньку в його матню. Дурепа, кретинка i селючка, — нiяк не втямить, хто тут крутить сонце.

— Ти ще не причащена… Не можна, — вiдмахувався вiн, покручуючи носом вiд її риглiв. Авто обiгнуло кiлька кварталiв, розсипаних на пагорбах блискiтками бiсеру.

— А чо ми єдiм в етот свiнарник, — нарештi викинула якусь змiстовну фразу за цiлий вечiр, яка була полишена якого-небудь змiсту. Але всi зрадiли. Навiть дали нюхнути Душечцi кокаїну, i той заторохкотiв язиком на повну силу. Не Масква. Тож вони обiгнули, прошили на роздовбаному авто кiлька масивiв. Оговталися на Петрiвцi: чорний смог наприкiнцi траси, вiдразу за мостом, здiймався вгору куполами. Чи екзотичними пальмами, розпустивши листя диму над районом. Карлик з облiзлим гримом i рум’янами нагадував гнома, що охороняє золото предкiв, ну, наразi пузатенького, зi злобою, влитою в очi, упослiдженого чоловiка. Але анi злиднi, анi багатство не мають доброчинностi. Тi навiть не рахують, скiльки лайна в туалетi, iншi, з великими грiшми, давляться жадобою i витрачають дуже мало, перераховуючи кiлькiсть калу в унiтазi. Але нiхто вiд того щасливiшим не став. Проблеми у людей рiзнi, але початок однаковий, хоч ти всерися. Карлик що мав сили надував мiзки, аби показати перед батюшкою благочестивого християнина. Може, заблудлого. I то дiло. Батюшка тiльки бухтiв, вивалюючи зiньки, сопiв носом. Потiм дiстав гороскоп i втупився у нього, аби не слухати теревенi Душечки. Карлик голосно, вiд переляку, на поворотах бздiв. Пiсля кожного пука отець клав хреста i гомонiв: «Демони iсходять… Iсходять демони…»

— Я скорпiон, — виголосив батюшка, задоволено погладив великого хреста i замрiяно подивився на мiсто, що розпласталося в покорi бiля туманiючих