Читати книгу - "Новендіалія"

— Але чекайте! — обурився Лука. — Я бачив її в Університетському музеї!

— Ага! Дуже добре! — зрадів господар. — Моя робота якраз і полягає в тому, щоб у людей складалося подібне враження.

— Тобто? Це копія?

Теззі зітхнув.

— У нас — самі лише оригінали. Деякі речі не можна довіряти музеям.

— Наприклад? Мерців?

Мар’ян, який зацікавлено спостерігав за перебігом дискусії, тихо захихотів.

— Ага, зійшлися два шанувальники некрофілії!

Господар несхвально хитнув головою.

— Тобі б лише глумитися! А люди, які створили оці тут артефакти, наклали життям за своє творіння!

— Це ти своїм туристам будеш заливати! — пирхнув Мар’ян.

— Ну гаразд, — погодився Теззі. — Це в принципі несуттєво. Але я хочу, аби в людини склалося правильне розуміння ситуації. Ті, хто загинув з любові до свого творіння, — найбільш яскраві представники тієї категорії людей, кого ми в Магістраті називаємо flagrantes.

Лука примружився.

— Новий різновид упирів?

Тезаурус закотив очі.

— І чого мені завжди перепадає ця невдячна праця? Ет… Ну словом, ти знаєш уже про moribundi та inferi — людей, чия душа гине раніше за тіло. Отепер зроби невеличке зусилля і уяви собі, що буває і навпаки.

Лука чесно спробував уявити.

— Тобто… Тіло гине швидше за душу? І що ж тоді? Не упирі — так зомбі?

Теззі пирхнув.

— Ця сучасна молодь зі своїм чортовинням для широкого загалу… Зовсім ні, юначе. У таких людей аніма настільки сильна, що залишається жити незалежно від тіла. Для більшості з них це має значення лише протягом дев’яти днів — не дарма ж стародавні звичаї визначали саме цей термін для заупокійних служб. І лише декотрі з flagrantes можуть залишитися на довший час, затримавшись не в тілі, а в якомусь із предметів, які мали для них особливе значення. Давні римляни називали їх «лари» — духи, що оберігають домівку.

Лука незатишно смикнув плечима.

— Значить, оці речі тут…

— Так. Ти ж маєш лінзу? То сам поглянь.

Хлопець зробив, як веліли, і тут-таки вражено затримав подих: вся «крипта» світилась і блимала, немов різдвяна вітрина. Такої насиченості життям Лука не спостерігав навіть на чільній вулиці святкового дня.

— І що ви робите з… ними? — ошелешено спитав хлопець.

— Зберігаємо, — просто відказав Теззі. — Життєва енергія, яку містять ці речі, може спокусити тих, що втрачають свою власну.

— Але чому б і ні — якщо це зможе врятувати комусь життя?

На коротку мить Луці здалося, що його батько міг би видужати — коли б не тутешні скнари. Тезаурус глипнув на нього спочутливо.

— Життя — можливо і так. Але не власну особистість. Вживання енергії «ларів» створює larvati — одержимих, найгірший різновид наших клієнтів, Лука. Некеровані, цілком божевільні і схиблені на убивстві — а відстежити їх неможливо, аж доки хтось із них не застромить тобі ножа в печінку… Словом, наше щастя, що larvati нам трапляються хіба раз на кілька років.

Лука прикусив губу.

— І все ж таки, думаю, що така перспектива може здатись комусь привабливішою за смерть, — похмуро виснував він. — Коли я правильно розумію, добре прорахована система передачі енергії може зробити людину практично безсмертною…

— До біса таке безсмертя! — пробурчав Мар’ян.

Теззі сумовито усміхнувся.

— Зачекай, аж станеш старшим. З віком надходить схильність до компромісів.

* * *

— Франеку, давай, твій вихід!

Промені софітів б’ють у лице сяйвом та жаром. Напівзасліплений, він підходить до краю сцени… Ого-го! Аж он їх скільки — півплощі, либонь, зібралося на забаву. Люблять у славному місті Дракуві студентські гульбища, і ця хитка сцена на Ринковій площі стала трампліном не для одного вже музики, воднораз піднісши його до естрадного захмар’я. Щоправда, ніхто чомусь не рахує процентне співвідношення розбитих надій на одного щасливця… А хто їх числить, ті надії — хіба підмітають уламки разом з іншим ранковим дрантям…

Але тепер Твій Вихід. Гойднувшись, наче п’яний, він киває звукотехніку, щоб той вмикав йому «мінус». Наче п’яний… а чому власне «наче»? Остання скляночка, а тоді ще пляшечка, і до того ще кухлик… ну, бо гамування нервів — справа тяжка й невдячна, і часом, бува, аж над ранок розумієш, наскільки.

Проте нині він зовсім не почувається п’яним, хіба легка гойданка в голові, але й те, либонь, від голоду. Навпаки — його чуття напружені настільки, що можна розібрати хихоньки попід сценою, тріскіт мікшера та рвучке дихання наступного кандидата за рядюгою, що править за куліси. Цікаво… а чи й дійсно діє та мікстура, що її від великих щедрот дав ковтнути тутешній «майстер церемоній»?

Нерви сьогодні слухняні, наче добре годовані пси. Усе хвилювання доладне, і навіть дрож азарту на кінчиках пальців цілком до речі.

Ну, до справи. Франек бере перший акорд, і раптом йому здається, що хтось всередині повертає перемикача — плин часу прискорюється, дедалі набираючи швидкість. Він не просто виконує свою пісню, він вистрелює нею… І, діставши енергетичний заряд, аудиторія підхоплює ритм. Еге, то в нього є шанс!

Радість, якої праглося, однак, не надходить. Його виступ проминає повз, немов реактивний літак, так що навіть помітити, що до чого, несила. Сходячи зі сцени, Франек змушений триматися за нетривке поруччя. Хтось ляскає його по плечі, хтось гукає схвально просто у вухо, аж хлопець сахається. Йому не до привітань… здається, він має проблему. Адже йому ще виступати вдруге, а він заледве на ногах стоїть від утоми… Якби дістати тої мікстури ще хоч би краплю, і… і, можна вважати, що контракт на студійний запис у нього в кишені. Але «емсі» казав, що вона недешева… Ну і до біса. Зараз або ніколи. Він віддасть все, що має при собі… А не зможе купити, то вкраде.

* * *

Мора та Фелікс поставали один проти другого у звитяжних позах: проквестор невдоволено згорнув руки, а єдина магістратська дама погрозливо здійняла вказівного пальця.

— Що це вони, сваряться? — здивувався Лука.

— Тсс! — відказав Мар’ян. — Не заважай.

Справді, якщо ці двоє і сварилися, то дістаючи від цього неабияку втіху.

— Це не я кажу, це — Меланхтон! — твердив Фелікс. — Внаслідок пристрасного горя чорна кров витікає із селезінки і розливається в підребер’ї з лівого боку, спричиняючи конвульсії та смерть…

— Ах, Меланхтон! — пирхнула Мора. — Так передай своєму Меланхтону, що він ані біса не тямить у сучасній психіатрії! У стані, про який ти говориш, а власне, hyperalgesia psychica, переважає позитивна афектація, на відміну від anaesthesia psychica