Читати книгу - "На лезі клинка"

в облозі ворогів, небезпеки чигають як за нашими кордонами, так і всередині. У Гуркулі з’явився новий могутній імператор, який готує країну до наступної війни. Північани теж ополчились і шастають кордонами Енґлії. У Відкритій Раді дворяни вимагають, щоб їм повернули старі права, а в селах люди хочуть, щоб дали нові. — Він важко зітхнув. — Так, старий порядок відступає, і ніхто не має сил чи духу, щоб його втримати.

Сульт затнувся, поглянувши на один із портретів: на ньому був зображений кремезний, голомозий чоловік, одягнений у все біле.

Ґлокта легко його впізнав. «Золлер, найвеличніший із архілекторів. Невтомний поборник Інквізиції, герой катів і бич зрадників». Він лиховісно позирав зі стіни, немовби навіть після смерті самим лише поглядом міг спалити запроданців.

— Золлер, — прогримів Сульт. — За його часів усе було інакше, скажу я тобі. Ні невдоволених селян, ні крутіїв-купців, ні набундючених дворян. Якщо люди забували своє місце, їм нагадували про нього розпеченим залізом, а будь-який буркотливий суддя, котрий наважувався про це скиглити, зникав безслідно. Інквізиція була шляхетною установою, куди потрапляли тільки найкращі і найкмітливіші. Служити королю і викорінювати невірність були для них єдиними бажаннями і нагородою.

«О так, то був чудовий час».

Архілектор опустився назад на своє місце і нахилився над столом.

— А тепер у нас треті сини збіднілих дворян можуть набивати кишені хабарами, а напівзлочинна наволоч — розважатися катуванням. Наші зв’язки з королем з кожним роком слабшають, а бюджет без кінця зменшують. Колись нас боялись і поважали, Ґлокто, але зараз… — «Ми цирк на дроті». Сульт насупився. — Зараз поважають менше. Плетуться численні інтриги і зради, і я побоююсь, що Інквізиція вже неспроможна давати собі раду зі своїми завданнями. Чимало очільників утратили мою довіру. Їх більше не цікавлять інтереси короля, держави, та й взагалі будь-які інтереси, крім їхніх власних. — «Очільникам? Не можна довіряти? Та як таке може бути?!». — Сульт спохмурнів ще більше. — Тепер іще й Фікт помер.

Ґлокта підняв очі.

«Оце вже новина».

— Лорд-канцлер?

— Широкий загал дізнається про це завтра вранці. Він помер раптово кілька днів тому, коли ти клопотався коло свого знайомого Ревса. Його смерть досі викликає деякі питання, але ж йому було майже дев’яносто. Дивно, що він взагалі стільки прожив. Його називали золотим канцлером, найбільшим політиком свого часу. Просто зараз його зображення вирубують у камені, щоб встановити на Алеї Королів. — Сульт пирхнув. — Найбільший подарунок, на який тільки можна сподіватися.

Очі архілектора звузились до блакитних щілин.

— Якщо ти до сих пір по-дитячому уявляв собі, що Союзом керує король або балакучі дурники-пустомелі голубої крові з Відкритої Ради, то можеш про це назавжди забути. Основна влада зосереджена в Закритій раді. Особливо тепер, коли захворів король. Дванадцять чоловіків у дванадцяти великих, незручних кріслах, і я серед них. Дванадцять чоловіків із зовсім різними ідеями, і двадцять років війни та миру Фікт нас врівноважував. Він зіштовхував лобами Інквізицію і суддів, банкірів і військових. Він був віссю, на якій оберталось Королівство, фундаментом, на якому воно трималось, і його смерть залишила по собі діру. Багато зяючих дір, які люди намагатимуться чимскоріше заповнити. У мене є передчуття, що дурнуватий скиглій Маровія, цей чуйний верховний суддя, цей самозваний захисник простолюду, буде першим у черзі. Це нестійка і небезпечна ситуація. — Архілектор гупнув кулаком по столу. — Ми повинні подбати про те, щоб нею не скористалися не ті люди.

Ґлокта кивнув.

«Здається, я розумію, що ви маєте на увазі, архілекторе. Ми повинні подбати про те, щоб ситуацією скористалися ми і тільки ми».

— Гадаю, не потрібно нагадувати, що пост лорд-канцлера — один із найвпливовіших в королівстві. Збір податків, скарбниця, монетний двір короля — все це знаходиться в його руках. Гроші, Ґлокто, гроші. А гроші — це влада, як ти і сам прекрасно знаєш. Нового канцлера обиратимуть завтра. Першим кандидатом був наш колишній мінцмейстр, Зепп дан Тойфель.

«Ага. Щось мені підказує, що його кандидатуру більше не розглядатимуть».

Сульт скривив губи.

— Тойфель був тісно пов’язаний з гільдіями купців, особливо з мерсерами. — Його глум змінило роздратування. — Крім того, він доводився приятелем верховного судді Маровії. Тому, як бачиш, з нього навряд чи вийшов би добрий лорд-канцлер.

«І справді. Навряд чи».

— На мою думку, генеральний інспектор Халлек — значно кращий варіант.

Ґлокта скосив очі на двері.

— Він? Лорд-канцлер?

Сульт з усміхом підвівся і підійшов до шафи у стіні.

— А більше й нікого обирати. Всі ненавидять його і він ненавидить усіх, окрім мене. Ще й більш од того, він закоренілий консерватор, який ненавидить купців і все, що вони обстоюють. — Він відкрив шафу і дістав два келихи та пишно оздоблений графин. — Будемо мати в Раді нехай недружнє, але принаймні прихильне обличчя, тим паче, щодо решти він буде ставитися в біса вороже. Кращу кандидатуру годі й уявити.

Ґлокта кивнув.

— Він виглядає чесним.

«Але не настільки чесним, щоб я довірив йому покласти мене у ванну. А ви б йому довірились, Ваше Преосвященство?»

— Так, — підсумував Сульт, — він буде для нас дуже корисним. — Архілектор наповнив два келихи темно-червоним вином. — І як бонус, я також домігся призначення нового прихильного мінцмейстра. Кажуть, що мерсери собі вже всі лікті обкусали від люті. Та й виродок Маровія не надто радий цьому. — Сульт захихотів. — Одні гарні новини, і дякувати за це слід тобі. — Він простягнув один із келихів.

«Отрута? Я повільно помру від судом і заблюю прекрасну мозаїчну підлогу архілектора? Чи просто впаду лицем на його стіл?»

Але в нього не було вибору, окрім як взяти келих і добряче хильнути. Вино мало незвичний, але гарний смак.

«Мабуть, привезене з якоїсь прекрасної, далекої місцини. Якщо я тут помру, мені хоча б не доведеться долати всю оту тьму-тьменну сходинок».

Але архілектор теж пив, доброзичливо усміхаючись.

«Схоже, що я таки доживу до вечора».

— Так, ми зробили гарний перший крок. Зараз небезпечні часи, але небезпека і шанси часто ходять парою. — Спиною Ґлокти пішло дивне відчуття. «Що це — страх, амбіції чи і те, й інше?» — Мені потрібен помічник, який допоможе владнати справи. Людина, яка не боїться очільників, купців чи навіть Закритої Ради. Людина, яка вміє діяти непомітно, обережно і безжально. Людина, яка віддана Союзу до самої кості, але водночас і не має друзів серед урядовців.

«Людина, яку всі ненавидять? Людина, яка прийме на себе удар, якщо все покотиться під три чорти? Людина, за якою навряд чи хтось сумуватиме?»

— Мені потрібен незалежний інквізитор, Ґлокто. Людина, яка діятиме поза контролем очільників, людина,