Читати книгу - "Під куполом"

— Бааарбі, — проспівав пошепки Джуніор і рушив уперед.

Расті відступив назад, гадаючи, що так Джуніор, можливо, промине його, не помітивши. А ще, може, сам застрелиться, покінчивши з Барбі. Він розумів, що це малодушні думки, але також розумів, що вони практичні. Барбі він нічим допомогти не може, але може посприяти власному виживанню.

І це могло б спрацювати, сидів би він у якійсь із камер зліва по коридору, бо на цей бік Джуніор був сліпим. Але його замкнули в камері справа і Джуніор помітив його порух. Він зупинився і втупився в Расті, на його скривленому обличчі застигло здивування навпіл із лукавством.

— Фасті, — прошепотів він, — так твоє ім'я? Чи Беррік? Не можу згадати.

Расті хотів було благати пощади, але язик йому прилип до піднебіння. Та й що за сенс у благанні? Юнак уже підводив пістолет. Джуніор збирався його застрелити. Ніяка сила на землі неспроможна була його зупинити.

У крайньому відчаї розум Расті кинувся на пошуки виходу, знайденого багатьма умами в їх останні миті свідомості — переш ніж клацне вмикач, перш ніж розчахнеться ляда під ногами, перш ніж дуло, притиснуте до скроні, плюне вогнем. «Це сон, — подумав він. — Це все сон. І Купол, і той дикий випадок на Дінсморовому полі, і бійка за харчі, і цей юнак також. Ось він натисне гачок, і цей сон скінчиться, і я прокинусь у своєму ліжку посеред прохолодного, свіжого, осіннього ранку. Обернуся до Лінди й скажу: «Я щойно такий кошмар бачив, ти не повіриш».

— Заплюфсь оці, Фасті, — проказав Джуніор. — Так буде квафьше.

28

Першою думкою Джекі Веттінгтон, коли вона увійшла до передпокою поліцейської дільниці, була: «О Боже правий, тут повсюди кров».

Стейсі Моґґін лежала проти стіни під дошкою наказів і оголошень, хмара її білявого волосся розсипалась навкруг неї, а порожні очі дивилися в стелю. Другий коп — вона не могла впізнати, хто саме — розпластався ниць перед диспетчерською стійкою, з ногами, розведеними вшир під неможливим кутом. Поза ним, у кімнаті чергових, боком лежав третій коп. Ним мусив бути Вордло, один із новобранців їхньої стайні. Крупнішого за нього просто не існувало. Плакат над кавоварним апаратом заляпало хлоп'ячою кров'ю й мозком. Тепер напис на ньому виглядав так: «К ВА І ПО НЕ ПЛАТНІ».

Ззаду почулося тихе потріскування. Вона рвучко обернулася, не усвідомлюючи, що одночасно підводить пістолет, поки не побачила на мушці Роммі Берпі. Роммі її навіть не зауважив; він дивився на тіла трьох мертвих копів. Потріскувала його маска Діка Чейні. Він скинув її, пожбуривши на підлогу.

— Господи, що тут трапилось? — спитав він. — Це не…

Не встиг він завершити речення, як знизу, з кліті, прилетів крик: «Егей! Сракоротий! Я тебе таки дістав, еге ж? Я тебе гарненько дістав!»

А за тим, неймовірно, сміх. На високих тонах, маніакальний сміх. Якусь мить Джекі й Роммі просто дивилися одне на одного, не в змозі поворухнутися.

Врешті Роммі опам'ятався:

— Я думаю, се Барбара, да.

29

Ерні Келверт сидів у фургоні телефонної компанії, що стояв із працюючим на холостих обертах двигуном біля бордюру, вздовж якого йшов трафаретний напис: «ТІЛЬКИ 10 ХВИЛИН У ПОЛІЦЕЙСЬКИХ СПРАВАХ». Він замкнув усі двері, побоюючись, щоб, прагнучи захопити машину, до нього не вдерся ніхто з тих людей, які в паніці бігли по Мейн-стрит від міської ради. У руках він тримав рушницю, яку Роммі перед тим сховав позаду його сидіння, хоча не був певен, що зможе вистрелити в когось, якщо хтось захоче до нього вдертися; він знав цих людей, багато років продавав їм продукти. Від жаху їх обличчя зробились чужими, проте не нерозпізнаваними.

Він побачив, як по галявині перед міськрадою гасає туди-сюди Генрі Моррісон, немов мисливський пес у пошуках втраченого сліду. Він кричав у мегафон, намагаючись закликати народ хоч до якогось порядку посеред хаосу. Хтось його штовхнув, і Генрі завалився навзнак. Благослови його Господь.

А ось й інші: Джордж Фредерік, Марті Арсенолт, синок Ширлзів (впізнаваний через пов'язку, яку він усе ще носив на голові), обидва брати Бові, Роджер Кіл'ян та пара інших новобранців. По широких сходах будівлі міської ради грізно спускався Фредді Дентон зі зброєю наголо. Ерні ніде не бачив Рендолфа, хоча кожний, хто не мав про нього поняття, мусив би очікувати, що саме шеф поліції очолить операцію із встановлення контролю над ситуацією, котра хиталася на межі хаосу.

Ерні мав про нього поняття. Пітер Рендолф завжди був безпорадним хвальком, і його відсутність посеред цього небуденного циркового шоу рядового Снафу[415] аніскільки не здивувала Ерні Келверта. І не стривожила. Тривожився він тільки тим, що досі ніхто не вийшов із поліцейської дільниці, всередині якої пролунало ще кілька пострілів. Звучали вони приглушено, так, ніби з того підвалу, де тримали ув'язнених.

Несхильний зазвичай до молитов, Ерні почав молитися. Щоби ніхто з людей, котрі потоками пруть від міськради, не помітив старого за кермом фургона, який чомусь стоїть тут з увімкнутим двигуном. Щоб Джекі й Роммі вийшли звідти неушкодженими, з Барбарою й Еверетом, або хоч без них. Йому сяйнула думка, що він може просто поїхати собі звідси геть, і він злякався, наскільки ця думка принадлива.

У нього задзвонив телефон.

На мить він застиг, не певен того, що насправді це чує, а тоді зірвав з пояса слухавку. Відкривши телефон, побачив на екранчику ім'я ДЖОУНІ. Але телефонувала не його невістка; телефонувала Норрі.

— Дідуню! Ти там у порядку?

— Авжеж, так, — відповів він, дивлячись на хаос перед собою.

— Ви їх звідти визволили?

— Саме зараз все відбувається, бджілко, — промовив він, сподіваючись, що каже правду. — Я не можу балакати. Ти в безпеці? Ви уже в… у тому місці?

— Так! Дідуню, воно вночі світиться! Цей радіаційний пояс! І машини теж світилися, а потім перестали! Джулія каже, що це навряд чи небезпечно! Вона каже, що це фальшива пересторога, либонь, просто для того, щоб відлякувати людей!

«Краще б вам не покладатися на це», — подумав Ерні.

Ще два притлумлених, глухих постріли долинули з поліцейської дільниці. Когось убили в підвалі, майже напевне.

— Норрі, я не можу зараз балакати.

— Все буде добре, дідуню?

— Так, так. Я тебе люблю, Норрі.

Він склав телефон. Подумав: «Воно світиться» — і зачудувався, чи побачить він те світіння на власні очі. Чорна Гряда зовсім поряд (у маленькому містечку все поряд), але саме тепер вона здавалася такою далекою. Він поглянув на двері поліцейської дільниці, воліючи думкою пришвидшити своїх друзів. А коли