Читати книгу - "Під куполом"

Слідом за Мелом, котрий, пригинаючись, немов перед екраном у кінотеатрі, поспішив уздовж сцени, вирушили Марті Арсенолт і Фредді Дентон. З іншого боку великої зали міської ради сунули Тодд Вендлештат і Лорен Конрі. Вендлещтат тримав руку на обрізку горіхового ціпка, який він носив при собі замість поліцейського кия; рука Конрі лежала на рукояті її пістолета.

Ендрія помітила їх наближення, але не замовкла.

— Докази містяться в цьому конверті, і я вважаю, що саме ці докази… — «стали причиною загибелі Бренди Перкінс», хотіла вона завершити фразу, але в цю мить її тремтячі, слизькі від поту пальці не втримали мотузки, що служила зашморгом її торби. Торба гепнулась посеред проходу, і з її роззявленого верха, немов перископ, вистромилося дуло револьвера 38-го калібру, подарованого колись Ендрії для самозахисту.

Виразно, так що було чутно геть усім у занімілому залі, прозвучав голос Ейдена Епплтона:

— Ух ти! У цієї леді є левольвер!

Знову запала мертва тиша. А тоді підхопився зі свого стільця Картер Тібодо і, скочивши вперед, прикриваючи собою свого боса, заволав:

— Револьвер! Револьвер! РЕВОЛЬВЕР!

Ейден сповз із лави в прохід, щоби краще роздивитись.

— Ні, Ейде! — закричала Каро, нахиляючись, щоби вхопити хлопчика, і тут же Мел зробив перший постріл.

Куля пробила діру в полірованій дерев'яній підлозі просто перед носом у Каролін Стерджес. Злетіли скалки. Одна застрягла в неї під правим оком, кров заюшила обличчям. Вона ледь зауважила, що кричать тепер всі. Нахилилася в прохід, вхопила Ейдена за плечі і, мов баскетболістка, пожбурила його собі між розставлених ніг назад. Він влетів у той ряд, де вони сиділи, ошелешений, проте неушкоджений.

— РЕВОЛЬВЕР! У НЕЇ РЕВОЛЬВЕР! — закричав Фредді Дентон, відштовхуючи в себе з дороги Мела. Пізніше він божитиметься, що молода жінка тягнулася по зброю і він, аякже, хотів її лише поранити.

23

Завдяки гучномовцям троє людей у краденому фургоні чули зміни, що відбувались у залі міської ради. Урочисту промову Великого Джима й те, як наступні за нею аплодисменти були перервані якоюсь жінкою, котра говорила голосно, однак стояла надто далеко від мікрофона, тож її слів вони не добрали. Далі її голос потонув у загальному ревищі натовпу, пронизаному вересками. А тоді пролунав постріл.

— Що за чорт? — вигукнув Роммі.

Знову постріли. Здається, два, а може, й три. І верещання.

— Не має значення, — сказала Джекі. — Рушаймо, Ерні, і то швидко. Якщо ми збираємося робити цю роботу, ми мусимо зробити її зараз.

24

— Ні! — закричала Лінда, підхоплюючись на рівні. — Не стріляйте! Тут діти! ТУТ ДІТИ!

У міській раді зчинився пандемоніум. Ще, може, лиш пару секунд вони залишались не худобою, але тепер нею стали. Натовп ринув до передніх дверей. Кілька перших встигли проскочити, а решта застрягли. Кілька душ, у котрих збереглася крихта здорового глузду, побігли центральним і бічними проходами до запасних дверей по боках сцени, але таких була меншість.

Лінда простягнула руки до Каролін Стерджес, щоби відтягнути її в порівняно безпечне місце між лав, коли на неї налетів Тобі Меннінг, котрий якраз нісся центральним проходом. Його коліно зустрілося з Ліндиною потилицею і вона впала долілиць, безтямна.

— Каро! — десь далеко ридала Аліса Епплтон. — Каро, вставай! Вставай, Каро! Каро, вставай!

Каролін почала підводитися, і от тоді-то Фредді Дентон вистрелив їй прямо між очі, моментально вбивши на смерть. Пронизливо закричали діти. Їхні лиця були заляпані її кров'ю.

Лінда ледь усвідомлювала, що її вдарили, пробігли по ній. Вона звелася навкарачки (стояти прямо зараз вона не здужала б) і заповзла між лав із протилежного від того, де перед тим сиділа, боку проходу, чвакаючи рукою по свіжій крові Каролін.

Аліса з Ейденом намагались дістатися Каро. Розуміючи, що дітей можуть жорстоко поранити, якщо вони опиняться в проході (і не бажаючи, аби вони бачили, що трапилося з жінкою, котра, як вважала вона, була їхньою матір'ю), Ендрія потягнулась руками понад лавою поперед себе, щоби їх утримати. Вона впустила долі конверт ВЕЙДЕР.

Картер Тібодо очікував цього. Він так і стояв перед Великим Джимом, затуляючи того власним тілом, але вже тримав у руці пістолет, поклавши його собі не передпліччя. Тепер він натиснув гачок, і нахабна жінка в червоній сукні — та, котра призвела до цього бедламу, — полетіла шкереберть.

У міськраді панував хаос, але Картер його ігнорував. Він зійшов сходами зі сцени і спокійно пішов туди, де впала жінка в червоній сукні. Коли центральним проходом йому назустріч бігли якісь люди, він відкидав їх зі свого шляху наліво й направо. Маленька дівчинка, плачучи, намагалася вчепися йому в ногу, і Картер відбуцнув її вбік, навіть не поглянувши.

Спершу він не побачив конверта. Потім помітив його. Той лежав біля однієї з простягнутих рук тієї жінки, Ґріннел. Кривавий слід чиєїсь великої підошви відпечатався поперек напису ВЕЙДЕР. Так само незворушний серед хаосу, Картер озирнувся і побачив, що Ренні задивився на колотнечу в аудиторії з обличчям, на якому читався шок і недовіра. Добре.

Картер висмикнув з-за пояса на собі сорочку. Якась жінка з вереском — то була Карла Венціано — налетіла на нього, він відштовхнув її геть. Потім він запхав конверт ВЕЙДЕР собі ззаду за пояс і завісив його сорочкою.

Трохи убезпечитись ніколи не завадить.

Назад до сцени він відходив задкуючи, бо не бажав зненацька отримати від когось удар. Досягши сходів, розвернувся й бігцем піднявся. Рендолф, безстрашний шеф міської поліції, так і залишався сидіти на стільці, з руками, складеними на своїх м'ясистих стегнах. Він міг би скидатися на статую, аби не єдина жилка, що билася в центрі його лоба.

Картер узяв за руку Великого Джима.

— Ходімо, бос.

Великий Джим подивився на нього так, ніби не зовсім розумів, де він чи хто він. Потім його очі трохи прояснішали.

— Ґріннел?

Картер показав на розпластане в центральному проході жіноче тіло, калюжа, що розпливалася навкруг її голови, була в тон її сукні.

— Окей, добре, — кивнув Великий Джим. — Давай вибиратися звідси. Вниз. Ти теж, Пітере. Вставай. — А оскільки Рендолф так і продовжував сидіти, вилупившись на осатанілий натовп, Великий Джим копнув його по гомілці. — Ворушись.

Серед цього пандемоніуму ніхто не почув тих пострілів, які прозвучали неподалік звідси.

25

Барбі з Расті дивилися один на одного.

— Що там збіса таке відбувається? — промовив Расті.

— Хтозна, — знизав плечима Барбі, — але щось негарне, судячи зі звуків.

Від міської ради долетіли звуки нових пострілів, а потім ще один торохнув набагато ближче: прямо в