Читати книгу - "Сини змієногої богині"

В Україні розкопування скіфських могил розпочалося недобре після анексії незалежного Криму кипчаків 1783 року. Займалася цим неробна російська солдатня під керівництвом неробних генералів, якої нагнали тоді понад усяку міру. Рухало ними, зрозуміло, що завгодно, та тільки не наукове цікавство. Про це трохи пізніше добре сказав Тарас:

Відкрив кампанії, здається, відомий катерининський генерал Мельгунов, що розграбував Литу могилу поблизу Кіровограда. Щось там при цьому, правда, потрапило і до Ермітажу. Можна послатись на свідка того часу, який хоча й побував на Кубані, та ставлення до справи всюди було однакове.

«Відомостями про ті викопи ми зобов’язані такому собі Кларкові, англійцеві, який 1800 року відвідав Керч і Тамань. В його присутності солдати натрапили на князівський гроб. Генерал з цілого скарбу затримав масивного золотого браслета у вигляді змії з голівками на обох кінцях та багатими рубіновими оздобами. Предмети з недорогоцінних металів були безтурботно знищені, решту розкрали солдати» (Е. Лоренц).

…Ситуація не поліпшилась і тоді, як було врешті створено верховну бюрократичну інстанцію – царську археологічну комісію, що видавала ліцензії на пошуки та стежила за їх перебігом. Навіть безпосередньо перед Першою світовою війною вибухла величезна афера. Ліцензії на викопи, чи то через хабар, чи то без нього отримав якийсь німецький пройдисвіт, яких у Росії завжди аж роїлось, – гірничий технік Шульц. Він почав розкопувати могилу Келермес на Кубані, що відносилася до раннього періоду Чорноморської Скіфії. Шульц систематично фальшував відомості, подаючи, що те і те – знайдене на приватних землях, та змушуючи комісію викупати ті речі. Розслідування виявило, крім того, що він продав перетоплювачам у Ростові за п’ять тисяч карбованців чотири кілограми золота з Келермесу.

Слідство було затримано, щоб уникнути скандалу, і шахрай полишився безкарним.

Бували на цьому ґрунті й людські жертви. Так, видатний учений В. Шкорпіл, директор керченського археологічного музею, активно заважав розкрадачам скарбів і був убитий злочинцями з наслідників того ж таки керченського гангу[119] 1918 року, за часів тимчасового безладдя.[120]

Можна думати, що тоді до музеїв потрапляло загалом не більше кількох відсотків добутих древнощів…»

«Того року студенти історичного факультету Харківського університету планували провести археологічну практику поблизу Люботина, – розпочинає свою розповідь журналіст В. Субота в газеті «Культура і життя» (5 лютого 1994 року). – Здавна околиці цього містечка вабили спеціалістів багатими знахідками, які дозволяли детальніше пізнати сиву давнину Слобожанщини. Адже предки українців – скіфи – залишили тут чимало своїх поховань, будівель, у котрих поряд із знаряддями праці, посудом, людським тліном зустрічаються і коштовності із золота і срібла.

…Вчора курган, який мали обстежувати студенти під керівництвом доцента Ю. Буйнова, був цілий. А коли прибули на обране місце наступного дня, то місцевість не впізнали. Пагорб зрівняний із землею, траншеї пронизали уздовж і впоперек гектар землі. Історики відзначили, що розкопали поховання не дилетанти, а професійні археологи. І неважко було збагнути, що5 саме вони шукали. Глиняні предмети, кістки їх не цікавили – вони розкидані довкіл. Зникли прикраси.

Невдовзі працівники Люботинського археологічного музею побачили на харківському базарі срібне люстерко скіфського періоду. Вони зібрали чималу суму із власних заощаджень і купили те люстерко. Вагою воно було в 360 грамів срібла – справжнє чудо давнього майстра!»

Далі цитований автор розповідає, що у Вовчанському районі Харківщини безслідно зникло чимало городищ та могильників періоду так званої салтівської культури,