Читати книгу - "Гра престолів"

Дані лагідно поцілувала своє сонце-й-зорі в лоба і підвелася, обертаючись до Міррі Маз Дуур.

— Твої чари дорого коштують, маегі.

— Він живий, — зазначила Міррі Маз Дуур. — Ви прохали життя. Ви заплатили за життя.

— То не життя. Тільки не для такого, як Дрого. Життям для нього був сміх, смажене над вогнем м’ясо, міцний кінь між ногами. Його життям був арах у руці й дзвіночки у волоссі, що теленькали, коли він летів на ворога. Його життям були його кревноїзники, я і син, якого я мала йому подарувати.

Міррі Маз Дуур нічого не відповіла.

— Коли він стане таким, як був? — вимогливо запитала Дані.

— Коли сонце зійде на заході, а сяде на сході, — відповіла Міррі Маз Дуур. — Коли висохнуть моря, а гори полетять за вітром, немов листя. Коли твоє черево знову стане спроможне виносити живе дитя. Тоді й він повернеться. Аж тоді, не раніше.

Дані махнула рукою до пана Джорага та решти.

— Залиште нас. Я бажаю говорити з маегі наодинці.

Мормонт та дотракійці пішли геть.

— То ти знала, — мовила Дані, коли вони лишилися самі. Її мучив біль, тілесний та душевний, але лють додавала сили. — Ти знала, що саме я купую і за яку ціну, і дозволила мені заплатити її.

— Дарма вони спалили мій храм, — спокійно мовила повновида, пласконоса жінка. — Великий Пастир розлютився.

— Жоден бог тут ні до чого, — холодно заперечила Дані. «Обернуся назад — загублю все.» — Ти обдурила мене. Ти вбила дитину всередині мене.

— І тепер огир не покриє світу і не спалить жодного міста. А його халазар не втопче народи у пилюку.

— Я сказала слово на твій захист, — з мукою вимовила вона. — Я врятувала тебе.

— Врятувала? — Лазарянка плюнула на землю. — Мене взяли три наїзники, і не так, як чоловікові належить брати жінку, а ззаду — як пес сучку. Четвертий якраз робив свою справу, коли ти з’явилася поруч. То від чого ти мене врятувала? Я бачила, як палає дім мого бога, де я зцілила безліч добрих людей. Мій будинок теж спалили, а на вулицях склали купи відрубаних голів. Там я бачила голову хлібопіка, в якого брала хліб, голову хлопчика, якого три місяці тому врятувала від мертвоокої лихоманки. Я чула плач дітей, яких наїзники зганяли батогами докупи. Ану скажи мені ще раз, від чого саме ти мене врятувала.

— Я подарувала тобі життя.

Міррі Маз Дуур зареготала, як навіжена.

— То поглянь на свого хала і подивися, чого варте порожнє життя, з якого забрали усе.

Дані покликала чоловіків свого хасу і наказала зв’язати Міррі Маз Дуур по руках та ногах. Маегі загадково посміхалася, коли її відводили геть, наче між ними була якась спільна таємниця. Одне слово, і Дані могла б отримати її голову… але яка з неї користь, із тієї голови? Якщо життя порожнє, чи зможе його наповнити чиясь смерть?

Хала Дрого відвели назад до намету, і Дані наказала налити купіль. Цього разу крові у воді не було. Вона помила чоловіка сама: змила грязюку та пилюку з плечей і грудей, витерла обличчя м’якою тканиною, натерла милом довге чорне волосся і вичісувала плутанину доти, доки воно не засяяло знову так, як вона пам’ятала. Дані почувалася виснаженою, коли нарешті скінчила; надворі давно вже впала темрява. Вона спробувала поїсти та попити, але змогла тільки вщипнути смокву і ковтнути води. Сон міг би вберегти від страждань, та вона вже досить наспала… а направду, то й забагато. Ця ніч мала належати Дрого заради усіх тих, які в них уже були і які, можливо, ще будуть.

Коли вона відводила його геть у темряву, її вів спогад про першу їхню ніч разом. Дотракійці вірили, що все важливе у житті людини має ставатися просто неба. Вона казала собі, що є на світі сили могутніші за ненависть, чари старіші та певніші, ніж усе те, чого маегі навчилася в Асшаї. Місяця на темному нічному небі не було, зате яскраво сяяли тисячі тисяч зірок. То мало бути знамення.

На них не чекала м’яка ковдра зеленої трави — самий лише твердий голий ґрунт, самий лише пил, подекуди всипаний камінням. Жодні дерева не шуміли тут під вітром, жодний струмок не міг змити її страхи ніжною музикою водограю. Дані сказала собі, що вистачить і самих зірок.

— Згадай же, Дрого, — прошепотіла вона. — Згадай, як ми вперше поїхали геть разом надвечір нашого весілля. Згадай ту ніч, коли ми наряджали Раего на очах в цілого халазару, а твої очі дивилися тільки на мене. Згадай, яка прохолодна та чиста вода у Череві Світу. Згадай усе, моє сонце-й-зорі. Згадай і повернися до мене.

Родиво завдало їй надто болючих ран, щоб зараз пустити чоловіка в себе — а саме цього вона бажала би понад усе. Але ж Дорея навчила її багатьох інших способів. Дані пустила в хід руки, губи, груди. Подряпувала нігтями, вкривала цілунками, і шепотіла, і молилася, і розповідала байки, і врешті-решт омила сльозами. Та Дрого нічого не відчув, ані слова не мовив, не випнувся могутньо назустріч.

Коли над порожнім обрієм зайнявся бляклий світанок, Дані зрозуміла нарешті, що втратила його назавжди.

— Коли сонце зійде на заході та сяде на сході, — мовила вона сумно. — Коли висохнуть моря, а гори полетять за вітром, наче листя. Коли моє черево зможе виносити живе дитя. Тоді ти повернешся, моє сонце-й-зорі. Аж тоді, не раніше.

«Ніколи» — заволав морок, — «ніколи, ніколи, ніколи».

Всередині намету Дані здибала подушку м’якого шовку, натоптану пір’ям. Схопивши її в оберемок біля грудей, вона пішла назад до Дрого, до свого сонця-й-зорь. «Обернуся — пропаду.» Кожен крок відлунював болем, і вона прагнула тільки одного: заснути і не бачити жодних снів.

А тоді стала на коліна, поцілувала Дрого у вуста і притиснула подушку до його обличчя.

Тиріон IX

— Вони захопили мого сина, — мовив Тайвин Ланістер.

— Так, пане князю.

Гінець мав голос, глухий від утоми. На грудях його подертого вапенрока з-під