Читати книгу - "Між нами, Верефрі"

Крістіан уважно спостерігав за їхньою взаємодією, його обличчя залишалося незворушним.

— Залиште мене на хвилину, — звернулася Харпер до Меттью, і її голос звучав так, що він не став заперечувати.

Вона повернулася до Крістіана, який мовчав.

— У тебе був шанс, Крістіане, і ти його згаяв. Тепер це моя гра, і я сама встановлюю правила, — сказала вона, дивлячись прямо в його очі.

Вона відступила назад, впевнено пройшлася повз Меттью і зайшла до залу, залишивши їх обох сам на сам.

Коли святкування набирало обертів, Харпер побачила своїх батьків, які стояли поблизу, спілкуючись із гостями. Вони відразу помітили її, і в їхніх очах була і радість, і гордість. Вони йшли до неї з усмішками, а вона не могла не відчути їхній погляд. Меттью, який був поруч, автоматично посилив свою позу, готовий до нової зустрічі з її батьками.

— Ти виглядаєш чудово, — сказала мама Харпер, обіймаючи її. Її слова були теплими, але в голосі було відчутне і хвилювання. — Я не можу повірити, що цей день настав.

— Ми дуже щасливі, що ти знайшла свого партнера, — додав її батько, дивлячись на Меттью. Його погляд був спокійним, але не без того нотки оцінки, яку можна було б назвати батьківською пильністю. — Ти готовий до цієї відповідальності?

Меттью усміхнувся, прямуючи до них, і, взявши руку Харпер, сказав:

— Я готовий. Більше ніж готовий. Харпер — це людина, яка змінила моє уявлення про все. Я обіцяю зробити все, щоб вона була щаслива.

Батько Харпер, прищурившись, уважно спостерігав за ним, після чого повернувся до доньки.

— Чи вірити йому, Харпер? — його голос був м’яким, але серйозним.

Харпер подивилася на Меттью, а потім знову на батька.

— Так, я вірю. І, тато, ти не повинен турбуватися. Ми з Меттью маємо свій шлях, і він починається зараз. — В її голосі звучала певність.

Мама, яка уважно спостерігала за її дочкою, трохи розслабилася, але ще не зовсім.

— Ми з батьком хочемо лише, щоб ти була щаслива, — сказала вона, м’яко кладучи руку на плече Харпер. — Ти заслуговуєш на найкраще.

— І я це знаю, — відповіла Харпер, посміхаючись. Потім поглянула на Меттью, який, здається, прочитав її погляд. Вона відчула, як його рука стискає її ще сильніше. Вона не сумнівалася, що він готовий бути тим, ким вона хоче, щоб він був.

— Якщо зможу зробити її щасливою, — сказав Меттью, дивлячись на батьків, — я зроблю все. Вона — найкраще, що сталося в моєму житті.

Батько Харпер коротко кивнув, спостерігаючи за ним, але в його очах не було недовіри, лише обережний спокій.

— Добре, — сказав він. — Мені важливо, щоб ти тримав своє слово.

Мама Харпер посміхнулася, а потім поглянула на свою доньку.

— Пам’ятай, Харпер, що ми завжди з тобою, в будь-якому випадку, — додала вона, обіймаючи її ще раз.

Харпер кивнула, її серце наповнювалося теплом і впевненістю. Вона знала, що її родина буде поряд, незалежно від того, якими будуть випробування на їхньому шляху.

— Дякую вам, — сказала вона, дивлячись на обох. — Я знаю, що буду щаслива. І для цього не треба більше нічого.

Меттью трохи посміхнувся, зустрічаючи погляд її батька, і вони разом пішли від батьків до інших гостей.

Святкування почало поступово стихати, гості сміялися, танцювали, а деякі вже розпочинали прощання. Меттью і Харпер, хоча й відчували, що день близько до завершення, не поспішали розходитися. Вона поглядала навколо, відчуваючи, як її серце б’ється швидше. Цей день був емоційно насиченим, і попереду була ще одна важлива мить — перша ніч разом як подружжя.

Після кількох останніх привітань і обіймів від подруг і родини Харпер і Меттью вийшли на парковку. Меттью тримав її руку, і, незважаючи на кілька годин святкувань, він залишався спокійним і впевненим.

— Я навіть не знаю, як це відчувати, — сказала Харпер, зупиняючись на хвилину перед їхнім автомобілем, поглядаючи на Меттью. — Все, що я хотіла, сталося. Але водночас… здається, що це тільки початок.

— Початок чого? — запитав він, нахиляючись до неї, а його погляд був м’яким, але рішучим.

— Початок нашої гри, Меттью, — відповіла Харпер, ховаючи усмішку. — І ти ж знаєш, я завжди граю, щоб перемогти.

Меттью трохи посміхнувся, обіймаючи її за талію.

— І ти виглядаєш готовою до всього, — сказав він. — Але пам’ятай, я теж вмію грати.

Вони сіли в автомобіль, і Меттью повів до їхнього нового дому. Машина проїжджала нічними вулицями, і, хоча Харпер відчувала, як її серце пульсує від емоцій, вона не могла не помітити, як відкрите і розслаблене стало їхнє мовчання. Їхній шлях до дому був як закриття важливого розділу й початок нової глави їхніх стосунків.

— Тут все виглядає по-іншому, — тихо сказала Харпер, коли вони під’їхали до будинку, що став їхнім спільним. Вона подивилася на Меттью, а потім на будівлю. — Це буде місце, де ми будемо створювати спільне життя, правда?

Меттью повернув голову, його очі сяяли від впевненості.

— Це буде наш дім, Харпер. Ти й я. Все, що потрібно — разом творити своє майбутнє.

Вони вийшли з автомобіля, і Харпер, трохи нервуючись, підняла погляд на його обличчя. Вони разом підійшли до дверей, і, коли вони увійшли, Меттью знову взяв її за руку, притягнувши до себе.

— Вітаю, місіс Кавінські, — тихо сказав він, і в його голосі звучала та сама самовпевненість, що так привертала її увагу від самого початку.

Харпер посміхнулася, її погляд був наповнений цікавістю та непідробним задоволенням.