Читати книгу - "Між нами, Верефрі"

Поруч із ним стояв Крістіан. Його погляд був важким, сповненим емоцій, які він навіть не намагався приховати. Харпер побачила в його очах усе, що він хотів сказати, але стримував.

Вона зупинилася на мить, окинувши поглядом обох чоловіків. Потім з усмішкою, яка говорила: «Це мій день», продовжила шлях до місця, де її чекав Меттью.

Харпер пройшла між рядами гостей із піднятою головою та легкою усмішкою на губах. Її сукня мерехтіла в світлі кришталевих люстр, а шлейф м’яко ковзав підлогою, ніби підкреслюючи її впевненість.

Меттью стояв біля арки, оздобленої білими трояндами та зеленню, і не зводив із неї очей. Його обличчя відображало суміш гордості та тріумфу. Він знав, що це найважливіший момент у їхньому житті — момент, який вони створили разом, нехай і за дивних обставин.

Харпер поглянула на Крістіана. Він стояв трохи позаду Меттью, намагаючись зберігати нейтральний вираз обличчя, але його очі говорили інакше. У них були біль, ревнощі, але й розуміння. Він знав, що втратив її, можливо, назавжди.

Харпер зупинилася біля Меттью. Він узяв її за руку, і в цей момент час, здавалося, зупинився.

— Ти виглядаєш неймовірно, — прошепотів Меттью, нахиляючись ближче.

— Дякую, — відповіла вона з легкою усмішкою.—Ти теж

Він лише кивнув головою і німо прошепотів «дякую»

Гості тихо перешіптувалися, захоплюючись її виглядом, але Харпер чула лише себе і Меттью.

— Готова? — запитав він, трохи стиснувши її руку.

— Я народжена для цього, — відповіла вона впевнено, але в її очах пробігла іскорка виклику.

Священник, який мав провести церемонію, почав говорити, але Харпер лише частково слухала його. Її увага була зосереджена на Меттью. На тому, як він дивився на неї, як тримав її руку, ніби боявся відпустити.

— Харпер, — раптом голос Меттью вирвав її з думок. Це був момент обітниць. Він говорив, дивлячись їй прямо в очі. — Я не ідеальний, і ми обидва це знаємо. Але я обіцяю зробити все, щоб ти була щасливою. Ти змусила мене побачити світ по-іншому. І я хочу, щоб цей світ ми будували разом.

Харпер мовчала, її серце на мить зупинилося. Вона знала, що має сказати щось у відповідь.

— Меттью, — почала вона, її голос був сильним і впевненим. — Ти завжди хотів бути в центрі уваги, і сьогодні ти там. Але знай: я не дозволю, щоб усе оберталося лише навколо тебе. Ми будемо на рівних. І якщо ти зможеш із цим впоратися, тоді я обіцяю бути поруч.

Її слова змусили гостей зашепотітися, але Меттью посміхнувся.

— Це виклик, Харпер?

— Це обіцянка, — відповіла вона.

Священник завершив слова, і Меттью нахилився, щоб її поцілувати. Їхній перший поцілунок як чоловіка і дружини був пристрасним, але водночас наповненим рішучістю. У цей момент усі розмови припинилися.

Вона відійшла на крок, швидко глянувши на Крістіана. Його очі були прикуті до неї, але він нічого не сказав. Його мовчання було гучнішим за будь-які слова.

Святкування розпочалося одразу після церемонії. Гості підняли келихи, оркестр грав легку мелодію, а офіціанти подавали шампанське. В залі вирувала радість, але для Харпер усе відчувалося зовсім інакше — ніби це була перша сцена вистави, де кожен грає свою роль.

Меттью Кавінські, її новоспечений чоловік, був у центрі уваги. Він усміхався, вітаючи гостей, але майже не відпускав Харпер від себе. Його рука впевнено лежала на її талії, демонструючи всім: тепер вона — його.

— Що скажеш, місіс Кавінські? — тихо запитав він, нахиляючись до її вуха.

— Що не варто поспішати з тріумфом, — відповіла Харпер з легкою усмішкою, хитро зиркнувши на нього.

Вона скористалася моментом, коли подруги підбігли привітати її, і трохи відійшла від Меттью. Сміх, компліменти й келих шампанського швидко заповнили її увагу.

— Ну, як тобі бути Кавінські? — підморгнула Віра, допомагаючи поправити фату.

— Як у центрі бурі, — відповіла Харпер, кидаючи швидкий погляд у зал.

Меттью розмовляв із кимось із гостей, і Харпер вирішила відійти в тихіше місце. Вона вийшла на терасу, вдихаючи прохолодне нічне повітря. Там, біля поручня, стояв Крістіан. У його руці був келих шампанського, а погляд був спрямований у далечінь, ніби він шукав там відповіді.

— Ховаєшся від весілля? — запитала вона, підходячи ближче.

Крістіан обернувся, його погляд був важким, але теплим.

— Ні. Просто вирішив подивитися на все це здалеку, — сказав він, трохи посміхнувшись.

— І як виглядає?

— Як вистава, де актори грають не свої ролі.

Харпер усміхнулася, схрещуючи руки на грудях.

— Ти завжди вмів прикрасити все драмою, Крістіане.

Він уважно дивився на неї, потім зробив ковток шампанського.

— Ти виглядаєш неймовірно. Це я мушу визнати, — сказав він, але в його голосі відчувався сум.

— Ти вже сказав це, коли ми прощалися востаннє, — відповіла Харпер, наблизившись на крок.

— Так. Але тоді я ще вірив, що все можна виправити, — його слова були тихими, майже як шепіт.

Її очі зустрілися з його, але перш ніж вона встигла відповісти, ззаду почувся знайомий голос.

— Тут прохолодно, Харпер, — промовив Меттью, заходячи на терасу. Його погляд був спрямований прямо на Крістіана. — Чи не варто повернутися до гостей?

Харпер повернула голову до чоловіка.

— Я сама вирішу, коли мені холодно, — відповіла вона спокійно, але з викликом.