Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Руки в мене затремтіли, в роті пересохло. Ось значить як! Мені влаштовує романтику біля вогнища, а цілує якусь відьму! А може, це якась помилка? Богдан не такий. Він добрий і чесний. Він не міг так повестися зі мною. Я дивилася на фотографії і не могла повірити своїм очам. Мозок відмовлявся аналізувати побачене. Сама я точно з цим не впораюся. Потрібна допомога, вирішила я і зателефонувала Карині.
— Так, подруго, не панікуй. Може, він напився і втратив контроль? Покажи мені ті фотки.
Я слухняно переслала подрузі фотографії і видалила їх, бо руки самі тягнулися до телефону. Я справжня мазохістка, якщо продовжую дивитися на них. А потім пошкодувала. Треба було показати їх Богдану. Нехай не думає, що я наївна дурепа, якій можна навішати мівіни на вуха і насміхатися.
— Так, я знаю її. Це Оксана, пам’ятаєш? Діваха, що бігала за ним в школі.
Я не могла пригадати. І взагалі, я не забов’язана пам’ятати всіх його Оксан. У школі мене менш за все цікавило, з ким зустрічається Коваль. У ті дні я намагалася злитися зі стіною, щоб зайвий раз не привертати його увагу.
— І що? Він вирішив з нею розслабитися?
— А ти що, ревнуєш?
— Ну, ми наче зустрічаємося, — несміливо зізналася я.
— Ти так думаєш чи впевнена? Він називав тебе своєю дівчиною?
Я замислилася. Як я могла знати напевне, якщо раніше ні з ким не зустрічалася? Якщо Богдан запросив мене на побачення і ми цілувалися, то ми зустрічаємося чи як? Всі свої припущення я висловила Карині, і подруга поспішила мене заспокоїти.
— Наскільки я знаю, Коваль ніколи не мав тривалих стосунків. А ця Оксана сама йому проходу не давала, тож, може, не все так страшно. Поговори з ним.
— Не буду я з ним говорити, — дратувалася я. — Спочатку Лана, тепер ця видра. Я не збираюся бути на зпасних ролях.
— Не дурій. До чого тут Лана? — засміялася в слухавку Карина.
— Вона вішалася на нього в мене на очах.
— По-перше, вона не вішалася, — заступилася за подругу Карина, — ну хіба трошки уваги йому приділила в барі. А потім ми не знали, що ви разом. Ти ж як не рідна стала. Якісь секрети, зачіску змінила, на роликах тепер катаєшся.
— Я і сама не знаю, чи ми разом, — зізналася я. Мені було соромно перед подругами, що я віддалилася від них. Замість проводити більше часу з ними на канікулах, я захопилася Богданом і більше ні про що не могла думати. — Сьогодні ми ходили в чудове місце. Був неймовірно романтичний вечір. Ми знову цілувалися, а потім Богдан провів мене додому.
— Ооо, подруго, це вже серйозно. Думаю, можеш вважати себе подружкою Коваля.
— А що робити з фотками? — вони все не йшли в мене з голови.
— Поговори з ним відверто. Нехай пояснить, що це за фігня. Якщо ви разом, треба йому пояснити, що в нас не Арабські Емірати.
Я подякувала подрузі і від’єдналася. Які все-таки в мене класні дівчатка. Дарма я думала, що вони не сприймуть нову мене чи навіть засудять. Хоч ми рідко тепер спілкуємося, дружба наша нікуди не поділася.
Вмощуючись зручніше, подумки будую діалог з Богданом. Вигадую фрази, які дозволять зберегти обличчя і з’ясувати, в першу чергу для себе, які в нас стосунки. Телефон знову оживає повідомленням. Я хапаю його і з розчаровано дивлюся на екран. Знову повідомлення з того самого невідомого номера. Серце тріпоче в передчутті нової порції поганих новин, а палець вперто натискає на екран.
“Те, що він разочок вигуляв тебе, нічого не означає. Коваль мій. Ми кохаємо один одного. Ти знаєш, де він зараз? Зі мною. А щоб ти не сумнівалася, я надіслала тобі докази наших почуттів”
Поради Карини вилетіла з голови, і хвиля ревнощів накрила мене по вінця. Ще мить тому я сподівалася, що Богдан спокійно спить, а фото чи то старе, чи то Оксанина спроба вбити між нами клин. Тепер я була переконана, що він просто грається зі мною. Від дівчини на фото захоплювало дух, і стало очевидно, що вона краща пара Богдану, ніж я. У її присутності я почувався нудною тінню — сірою мишкою — тоді як йому потрібна була якась яскрава красуня, якою він міг би з гордістю похвалитися друзям.
Я обхопила себе руками, щоб вгамувати тремтіння. Не обман Богдана мене засмутив; скоріше, мене добило усвідомлення того, що я дозволила собі думати, що він може відповісти взаємністю на мої почуття. Потім мене охопило роздратування. Чому ця дівка дозволяє собі мене принужувати? Треба потавити її намісце, але я не звикла себе захищати і не знала, як це зробити.
Раптом згадала, як Коваль розлютився, побачивши біля мене Ігоря. От значить як! Він цілується з ким хоче, а мені навіть поговорити зі старим другом не можна. Я витерла сльози і швидко, поки не передумала, написала повідомлення Ігорю.
“Як справи? Ще хочеш погуляти зі мною? Завтра у другій половині дня буду вільна”
Відповідь прийшла миттєво:
“Привіт. Авжеж хочу. Не хотів нав’язуватися, щоб не створювати проблем з твоїм хлопцем”
“Він не мій хлопець”
“Як скажеш. Заїду по тебе о п’ятій. Бувай!
Я відклала телефон і ще довго крутилася в ліжку. Досить про це. Нехай Коваль не думає, що він єдиний красень у світі. Якщо хоче цілувати своїх шанувальниць, добре. Я йому не заважатиму. Буду насолоджуватися часом зі своїм другом дитинства.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти мене не знаєш, Юлія Феліз», після закриття браузера.