Читати книгу - "Рубінова тінь минулого, Анна Ліє Кейн"

Таїра...

Адже в тій розмові напередодні Півроку вона говорила, що відчуває наближення чогось жахливого. Чи могла відьма передбачати подібний поворот? Що я так незграбно вплину на хід історії.

- Не знаєте що з нею зараз? - хрипко спитала, дивлячись під ноги. Дорайн на хвилину замислився, потім невпевнено відповів:

- Думаю, її утримують у в'язниці недалеко від Шедана. Вона найближча, де є умови для утримання відьом.

Кивнула, продовжуючи безглуздо переставляти ноги.

Це було занадто. Занадто багато… дуже багато доль, що змінилися. Потрібно повернутися до Міністерства Підглядань і розповісти їм про все це. Вони скоріше повинні повернути мене назад. Я просто не можу слухати та дивитися на те, що тут відбувається.

Але з іншого боку… я раптом зрозуміла, що в тій незнайомій мені квартирі міста Семи вітрів на мене чекають батьки. Живі та щасливі. Мама хотіла піти зі мною вибирати сукню для весілля.

Весілля з демоном, якого я не кохаю.

Глянула на Дорайна і здригнулася, зловивши його задумливий погляд на собі. Скоріше відвернулась і поставила перше запитання, що спало на думку:

- Що ви програли у вашому парі?

- Вас так зацікавило, що могли пообіцяти демону замість того, що він займе посаду ректора в Академії Проклятих?

Його голос був глузливий, але я вже добре знала цю інтонацію, яка приховує внутрішню гіркоту. Програвати Дорайн не вмів і не любив.

- Так, - відповіла все ще вивчаючи стіну, на якій хтось намалював крейдою кривий герб академії. - Це має бути щось дуже вагоме.

- Бажання, - зітхнув Дорайн. Він підійшов до вцілілого вікна і зупинився. Звідси було видно будинки гуртожитків. Один з них виглядав на порядок краще за інших, я теж уважно придивилася до нього, а демон продовжив: - Мій друг вирішив проявити невластиве нам милосердя, враховуючи, що я навіть не узявся до виконання основних обов'язків, тому бажання виявилося досить простим. Стати його шафером на весіллі.

Знову здригнулася, але одразу ж вдала, що це через протяг. Щільніше запахнула шубку, зиркнувши на сусіднє вікно з вибитим склом. Великі уламки виблискували на підлозі.

- Ви не хотіли на неї йти? - уточнила, вловивши роздратування співрозмовника.

- Не хотів.

- Чому? - мені справді стало цікаво, хоч туга і стискала легені, заважаючи нормально дихати. Навіть запах сандала зараз здавався гірким.

- Настрій останнім часом не підходить для веселощів. До свого сорому я навіть забув, як звати його наречену.

Усміхнулася сумно, потай радіючи цьому факту. Чи змогла б я так просто поговорити з Дорайном, якби він зрозумів, що та загадкова наречена товариша зараз стоїть перед ним?

- Ви так засмутилися через Академію Проклятих?

Демон зневажливо пирхнув:

- Ні. Це інше… - він раптом замовк. Я навіть обернулася і подивилася на його гарний профіль. Іскри в сірих очах раптом померкли, через що райдужки стали ще темнішими. Здалося, що хмари згустіли, налилися вугільною чорнотою та ось-ось погрожували вибухнути грозою. - У вас колись бувало відчуття, що ви втратили щось дуже важливе, чого самі не помітили?

Тихе питання проникло в мене і розлилося по тілу слабкістю. Щільно стиснула губи, дивлячись на демона. Кожна лінія його обличчя здавалася рідною та звичною. Дорайн стояв так близько до мене, що можна було торкнутися рукою, і водночас знаходився на ціле життя далі.

Чи було у мене таке? Зараз є. Я втратила. Його.

Чоловік раптом зробив різкий вдих, глянув на мене і хитнув головою. На губах з'явилася звична посмішка:

- Вибачте, міс Міон, не беріть у голову. Насправді я думаю, що з мене вийшов би поганий ректор. Поняття не маю, що робити з дітьми та як організовувати навчальний процес.

- Але ви навіть не спробували, - прошепотіла крізь стиснуте спазмом горло.

- Не спробував, але я себе знаю.

- Та навіщось же ви сюди повертаєтесь, - насупилась, дивлячись на демона. Він кивнув на вікно:

– Дивіться.

Я знову поглянула на будівлю гуртожитку. В одному з вікон майнув вогник, потім прошмигнули кілька тіней. Здивовано подалася ближче і придивилась.Там хтось є?

Пояснення не змусило на себе чекати, зазвучало тихим оксамитовим голосом:

- Прокляті. Вони приходять сюди ночувати та погрітися. Ті, яким більше нема куди йти.

Закусила губу, вдивляючись у вікна, але не помітила більше ні світла, ні тіней. Ось який "палац" зібралися обшукувати жандарми.

Відчула поряд із собою сплеск енергії, повернулася до Дорайна і встигла помітити, як він створив магічне плетіння, яке за мить спрямував до гуртожитку. Зір перелаштувався дуже легко, хоча раніше мені було важче розглядати чужі заклинання. Структура постала перед внутрішнім зором, ніби в цьому житті я займалася саме вивченням подібних конструкцій.

Зміцнення та захист.

Дорайн щойно використав свою силу, щоб допомогти цій будівлі встояти. Так ось, як воно збереглося навіть без оновлення основних заклинань.

- Незабаром мого впливу не буде достатньо для того, щоб блокувати запити жандармів на виселення звідси сиріт, - скривився демон.

А я все ще пильно дивилася на нього. Він залишився тим самим. У цьому житті, як і в попередньому, із виграним парі чи програним, Дорайну судилося бути хранителем цього місця.

- Думаю, вам би сподобалося викладати, - намагаючись стримати сльози, що підступили, сказала я. Відвернулась і додала ще тихіше: - І ректором ви були б чудовим.

Під підошвою чобітків хрумтіли осколки, камінці та сміття, поки я неспішно йшла до сходів. Дорайн нічого не сказав, але через пару хвилин я почула його тихі кроки, що наближалися.