Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

Розділ 23

- Оу, романтичний вечір, - мені чується в його голосі прихована лють. Хоч він і здається на перший погляд спокійнім.

Звірюга проходить до кімнати, сідає за столом. Поводиться так, ніби все йому тут належить.

- Вибачте, а ви хто такий? - Ваня робить крок назад, дивиться на психа, часто моргає.

- Стас, - каже таким тоном, ніби це все пояснює.

Я жадібно вп'ялася поглядом у його потилицю. В мені борються два бажання, стукнути його якнайсильніше і... обійняти. Коли побачила, мене охопила непідконтрольна радість. Стало легше дихати, ніби весь цей час незрозуміла туга здавлювала в лещата серце.

Тут же прийшли докори совісті, я чоловіка не бачила кілька днів, а нічого подібного не відчуваю. А Ваня старався… таку романтичну вечерю приготував.

Що взагалі звірюзі треба? Ніяк не очікувала його зустріти на порозі своєї квартири. Я взагалі була впевнена, що попрощалася з ним назавжди. Адже він зробив тест... І прийшов? На якусь частку секунди мене охопили незрозумілі сумніви, ніби я блукаю темним коридором, натикаюся на гострі шипи і ніяк не можу вхопитися за нитку, що виведе мене до світла. Я тут же відкинула їх убік.

Псих знову роз’ятрив мені душу. Знову все ламатиме. А все тільки почало налагоджуватися!

- Стас уже йде, - рішуче проходжу до кімнати. - Вибачте, але ви тут небажаний гість, - вказую рукою у напрямку дверей.

- Оленко, навіщо так грубо, - чоловік витирає долоні о штани, підходить і простягає руку Стасові. – Ваня.

- Угу, - звір відкинувся на спинку стільця, і навіть не глянув на простягнуту руку.

Звісно, ​​ми для нього найнижчий сорт. Прийшов принижувати нас у власному домі.

- Геть з нашої хати! - підвищую голос. Яке щастя, що Ганночки вдома нема.

- Олено, ти сама люб'язність, - погляд чорних очей спрямовується в мій бік, мене відразу б'є удар струму, двісті двадцять мінімум. – Я прийшов із вигідною пропозицією.

– Нас нічого не цікавить!

- Я хотів вам подякувати за подарунки, було дуже люб'язно з вашого боку, - голос Вані – солодка патока, він так мило навіть зі мною ніколи не говорив.

Адже чоловік, без сумніву, відразу зрозумів від кого подарунки. Він же ревнував тоді! То чому зараз розтікається перед ним калюжкою? Де його чоловічий характер? Мужність? Він же розуміє, що я не просто так поводжуся агресивно. Виходить, перед нами ворог! Чому мене не підтримує? Зараз треба вигнати цього хама, інакше станеться щось недобре.

- Знатний вийшов розпродаж. Сусіди урвали брендовий шмот за безцінь, а дружина так і ходить у старій куртці, - зиркає на чоловіка так, що він вмить горбиться, ніби зменшується у розмірах. - Хто вам дав право, Ваня, - випльовує його ім'я, - Розпоряджатися чужими подарунками?

- Я… це… я… - тепер чоловік починає заїкатися, обличчя зеленіє, руки тремтять. – Я не хотів… так вийшло…

Мені соромно за чоловіка. Чому він не може нормально відповісти? І мені страшно, занадто багото псих знає. Навіть поїхавши с містечка, він продовжував стежити за кожним моїм кроком. В яку пастку він мене загнав? Він не так просто повернувся.

- Ви подарували їх, Стасе, і не ваша справа їхня подальша доля.

По-хорошому мені запропонувати б повернути йому гроші. Але я їх не маю. І в цьому питанні, на жаль, на чоловіка теж надії немає.

- Мені паралельно, - знизує плечима, - А як тобі, Олено? Що натупне він продасть? Ах, вибач, у вас більше нічого немає. Залишилася тільки ти, - ріже мене очами наче лезами, фізично відчуваю порізи на шкірі.

Звірюга злий, його лють іскрить, але зовні він залишається абсолютно спокійним.

- Станіславе, ви маєте рацію ми живемо дуже скромно, і якщо ви зможете нам допомогти, то ми будемо вам вдячні, - чоловік підходить до столу, - Бажаєте щось випити, чай, кава?

У мене очі кров'ю наливаються. Як? Як мій чоловік може так принижуватися перед людиною, яка відкрито поливає нас помиями? Але з Ванею я потім розберуся. У звірюги справді унікальна здатність поганити все, чого він торкається.

- Пішов геть! Забирайся з нашої квартири! – кричу, надриваючи голосові зв'язки. Не пам'ятаю, коли я була в такому стані. Скаженію. Лють застилає очі

- Це моя квартира, Олено, - оксамитова холодна сталь голосу психа проходить по моїх оголених нервах.

- Уточніть, будь ласка, про що йдеться? – Ваня стає білим як полотно. Верхня губа тремтить, лівий газ нервово смикається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно