Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

Він повільно розвернувся до мене, і я міцніше обхопила коліна руками. Схоже, для мене настав час розплати.

– Тепер ти мене перетвориш на немертву? – зі страхом запитала, піднявши голову, щоб бачити його обличчя.

Чорний Лорд зберігав непроникність, наближаючись до мене і не зводячи з мене загадково блискучих очей.

– Спокуса, звісно, велика, – нарешті, сказав він, підійшовши і нахиляючись наді мною.

Я ще сильніше втиснула голову в плечі. Губи вампіра здригнулися в посмішці, і я з полегшенням зрозуміла, що це в нього жарти такі. Злі та жорстокі, між іншим. За той час, поки він так нахилявся, промовивши ці слова, я вже в усіх подробицях уявила свою страшну подальшу долю.

– Дурне, безрозсудне дівчисько, – майже лагідно промовив він, проводячи рукою по моїй щоці. – Ти взагалі розумієш, з ким могла зіткнутися у цьому світі? Те, що це виявився Асдусціас – найменше лихо. Тут є такі істоти, які б з тобою не стали церемонитися.

На мене раптом навалилася якась приреченість. Усвідомила, наскільки всі мої спроби опиратися долі приречені на невдачу. Цей світ чужий мені. Сповнений невідомих небезпек, про які я й гадки не маю. А я всього лише сімнадцятирічна слабка дівчина, яку образити може кожен. І так шкода себе стало, що сльози одна за одною покотилися по щоках, а губи затремтіли. Чорний Лорд подивився якось дивно і скривився.

– Але ж все добре. Я встиг вчасно, – похмуро зауважив він. – З тобою нічого не сталося. І не станеться, поки робитимеш те, що я тобі кажу.

Він що вважає, що це має мене втішити? Потік сліз став ще сильнішим.

Чорний Лорд вилаявся і підхопив мене на руки. Притиснув до себе так сильно, що я зойкнула і на якийсь час припинила ревіти.

– Я не хочу, щоб ти плакала, – несподівано сказав він, ковзаючи губами по моїх мокрих щоках.

– Тоді відпусти мене, – схлипнула я. – Поверни додому.

– Не можу, – з якимось дивним, майже болючим почуттям промовив він, а потім вп’явся в мої губи жадібним грубим поцілунком.

Мене настільки вразила сила його почуттів, що перестала навіть плакати. Вражена і смертельно втомлена після всього пережитого, я обм’якла у його руках і навіть не намагалася відштовхувати. Лише зітхнула з полегшенням, коли він таки відліпився від моїх губ і стрімко поніс назад до замку. Схоже, що так просто відмовлятися від нової іграшки вампір не збирається. А мені залишалося сушити собі мозок, чим я викликала в цій моторошній істоті таку сильну пристрасть.

Чорний Лорд доніс мене до замку ще швидше, ніж на коні. Напевно, тварину він взагалі використовував лише для подорожей у нашому світі. Хоча можу й помилятися. У будь-якому разі, вже хвилин за десять я знову опинилася у виділеній мені кімнаті. Мене вклали на ліжко, зняли з плечей плащ і укутали ковдрою.

– Ти зовсім замерзла, – невдоволено сказав вампір. – Ви, смертні, настільки тендітні, що навіть це може вас з ніг звалити. Ще захворієш. Я розпоряджуся зробити тобі гарячу ванну та принести підігріте вино.

– Не треба нічого, – втомлено сказала я. – Я краще просто посплю.

Натяк більш ніж прозорий – хочу, щоб він якнайшвидше пішов геть. Але вампір робити цього не поспішав, продовжуючи дивитися з якимось незрозумілим виразом. Це вже стало напружувати, і я підібгала губи.

– Передумали щодо своїх намірів? – глухо запитала, боячись почути ствердну відповідь. – Вирішили прямо зараз зробити зі мною все, що хочете?

– Не уявляєш, як мені цього хотілося б, – криво посміхнувся він, чим змусив мене з жахом розширити очі. – Але я не хочу, щоб ти мене боялася.

А ось з цим він однозначно запізнився. Я вже його боюся!

– Ти звикнеш, – добив вампір звичною своєю фразою і з ніжністю відвів з моєї щоки пасмо волосся.

– Чому все-таки я? – зірвалося з губ пряме запитання.

– Боюся, якщо скажу тобі про це зараз, ти станеш мене боятися ще сильніше, – він труснув головою. – Я сам не до кінця це розумію.

– Все одно скажіть, – я придала обличчю якомога рішучішого вигляду, даючи зрозуміти, що правди не боюся і готова її прийняти, якою б вона не була.

Якийсь час вампір вагався, потім на його губах з’явилася дивна усмішка.

– Гадаю, для такої розмови тобі й справді не завадить випити трохи вина.

Не даючи мені можливості заперечити, він смикнув за шнурок біля ліжка і викликав служницю. На мій жах, та теж виявилася немертвою. Жінка середнього віку, трохи огрядна. Обличчя можна було б назвати приємним, якби не млявий вираз на ньому. Усвідомлювати, що тобі прислуговує живий труп, не надто приємно. Але, схоже, вибору в мене немає.

Служниця незабаром принесла мені підігрітого вина у срібній чаші. Весь цей час вампір сидів у кріслі біля каміна, який розпалив власноруч. Уникаючи дивитися на мене і ніби збираючись з думками, милувався вогненними язичками, що виконували свій химерний танець.

Дочекавшись, поки немертва служниця, яка лякала мене до тремтіння, залишить кімнату, я обережно зробила перший ковток. Вино виявилося напрочуд смачним – куди там мамина саморобна наливка. Хоча остання славилася у нас на все поселення – ніхто не вмів її робити так, як мама. Від думки про матір тужливо стислося серце. Чи побачу я її колись знову? Усередині приємно розтікалося тепло від випитого, але в серці грудкою скупчився холод, який навряд чи щось могло розтопити.