Читати книгу - "Заборони тебе кохати, Ольга Вісмут"

Ці слова однозначно добивають Микиту. Він весь якось знуджується, знічується, навіть погляд у нього тьмяніє. А в мене всередині, навпаки, зростає хвороблива зловтіха.

Ось вона — гірка правда життя. Розважитися вони всі не проти. Але ніхто не хоче відповідальності чи проблем.

Втім, я нічого іншого й не чекала від хлопчиська, який тільки вчора відірвався від мамчиної спідниці.

Мені самій наслідки не страшні. Я вже досить доросла дівчинка. Навіть якщо раптом залечу, він про це й не дізнається. Зрештою, зарплата в мене пристойна, фінансова подушка та всі умови є. Зможу виростити дитину наодинці.

Але сумніваюся, що це станеться. Просто тому, що за весь цей час я жодного разу не змогла завагітніти.

Мені ще у двадцять років поставили неприємний діагноз. Я перенесла дві операції, довго лікувалась, сиділа на гормонах, але… усе виявилося безглуздим. І це стало однією з причин, чому я завжди розлучалася з чоловіками. Окрім останнього, який переконував, що він чайлдфрі й приймає мене такою, як я є.

Я йому вірила. Переконувала себе, що можна створити сім’ю без дітей. Зрештою, усиновити дитину, якщо стане несила. А можна завести кішечок та собак чи взагалі присвятити себе чоловікові. Чому б і ні?

Я плавала в цих наївних мріях, доки він їх не розбив своїми зрадами. Цинічно та жорстко.

Коли перед весіллям він заявив, що спатиме з іншими жінками, бо це потрібно для бізнесу, моє терпіння урвалося. Я пішла. Начхала на лікування, яке не припиняла весь цей час. І повністю поринула в роботу.

Але тепер, гадаю, треба серйозно зайнятися своїм здоров’ям. Хоча б сходити на огляд, здати аналізи…

Микита продовжує похмуро дивитися на мене. Видно, як думки в його голові перетравлюють почуте.

Шкода хлопця. Он як напружився. Даремно я так із ним.

— Гаразд, розслабся, — усміхаюся йому. — Може, пронесе.

— Може, — машинально повторює він за мною.

— Не сци, — підморгую й виходжу з душу.

Беру пухнастий рушник і починаю витиратися, стоячи спиною до Микити.

І відразу відчуваю жар від близькості його тіла.

Хлопець перехоплює рушник. Я лише на мить утримую його, а потім відпускаю, дозволяючи Микиті витерти мою спину.

Його долоні накривають мої груди. З моїх губ зривається стогін. Ось тільки погладжування якісь механічні. Ніби Микита пестить мене не для задоволення, а просто тому, що так треба.

— Я тебе почув, — чую його глухий голос.

Простягаю хлопцю свіжий рушник. Хотіла б і сама його витерти, але ні, обійдеться. Краще вип’ю кави та чимось поснідаю.

Йому, мабуть, теж варто запропонувати…

Не виганяти ж голодного?

— Снідатимеш? — цікавлюсь без особливого ентузіазму. — Можу яєчню зробити чи вівсянку нашвидкуруч.

Микита дивиться на мене. Погляд непроникний, дивний. І від того трохи лякає.

— Буду те, що ти будеш, — нарешті повідомляє він.

Знизавши плечима, я накидаю халат і залишаю ванну.

Сніданок відбувається в мовчанні.

Я все ж таки вирішую підсолодити пігулку і смажу для Микити яєчню з ковбасою. А собі роблю кашу-хвилинку. Усе ж таки чоловікові потрібно більше калорій, та ще молодому. А він до того ж уночі неабияк витратив запас енергії. З мого боку просто некультурно відпускати голодним такого коханця.

Микита ніяк не коментує мою турботу. Мовчки уплітає за обидві щоки. А ще дивиться так, ніби дитина ось-ось має з’явитися з мене, а я — зі скандалом вимагати аліменти.

Мені й шкода його, і смішно.

Але нехай не забуває про наслідки, коли трахатиме чергову дурепу, що запала на кубики його преса.

Від цієї думки стає гірко.

Відганяю від себе неприємні видіння, у яких Микита тискається з Настею. Це я просто після оргазму чутливою стала. Усе, досить рефлексувати, треба зібратися.

І водночас хочеться повторити…

Однієї ночі мало.

Годі. Забороняю собі думати про це. Тим паче після того, що сталося у ванній, він тепер сам втече.

Чоловіки завжди тікають після розмов про дітей. Он, як у Сніжанки.

— На роботу будемо добиратися окремо, — кажу сухим тоном, ховаючи емоції.

Микита скидає на мене затуманений погляд. Очевидно, що думками хлопець не тут. Напевно все ще думає про те, що сталося у ванній.

— Добре, — він відкладає виделку, а потім просто встає.

Проводжаю його поглядом. Беру чергову ложку каші, але вже не відчуваю її смаку.

А якщо він образився? Якщо його зачепило, що я говорю так холодно?

Начхати. Я все роблю правильно. Цей зв’язок ні до чого доброго не призведе. Не хочу знову розбивати собі серце.

Він молодий. Хай зараз йому добре зі мною, але одного разу він зустріне ровесницю, захоче сім’ю та дітей. Нехай це станеться не завтра, а через рік чи п’ять, але я не хочу жити в страху, що втрачу його.

А колись це станеться.

До того ж я не маю зайвого часу. Мені самій час би визначитися.

З цією думкою я допиваю каву. Бачу вже одягненого Микиту у дверях кухні. Він дивиться на мене, а я на нього.

— Побачимося на роботі, — кидає він і йде.

Гіркота осідає в горлі.

Наскільки добре було вночі, настільки погано розпочався цей день. Але з пісні слів не викинеш. Іноді доводиться робити речі, від яких стає гірко.

Закінчую сніданок, прибираю тарілки в раковину. У голові порожнеча, а тіло, як і раніше, солодко ниє. Я досі як наяву відчуваю дотики Микити. І шкіра покривається збудливими мурашками від думок про нього.

Ну ні. Я ніколи не була залежною від сексу. Моїм життям керує свідомість, а не інстинкти. Так було й буде завжди.

Але все одно продовжую прокручувати в голові цю ніч. Як одержима.

Усе, що робив Микита зі мною, було чудово. А все, що ми робили разом — чудовіше вдвічі.

Як уві сні збираюсь на роботу. Їду своєю машиною. Усе думаю, може, я була надто жорстокою стосовно хлопця?

Адже він зовсім молодий…