Читати книгу - "Заборони тебе кохати, Ольга Вісмут"

Хочеться, щоб ця шалена ніч була не останньою. Але розумію, що не варто тішити себе хибними надіями. Вони до добра не доводять.

Встаю та йду в душ. Краплі прохолодної води стікають тілом. У голові порожнеча. Тільки їсти хочеться.

Потрібно ще придумати, як нам із Микитою прийти в офіс різними шляхами. Щоб нас не побачили разом. Але все, про що можу думати, це про минулу ніч. Згадувати найпікантніші моменти. Смакувати пережиті відчуття.

Напевно, мені краще забути про це. Було й було. Просто приємна пригода.

Але як таке забути?

Ховаю обличчя в долоні. Щоки горять.

Діано Георгіївно, як вам не соромно!

Зв’язалася з хлопцем, який молодший років на вісім щонайменше. Я точно збожеволіла.

Підводжу погляд на запітніле дзеркало, проводжу по ньому рукою й дивлюся у свої безсоромні очі. А в них усе ще плещеться відлуння задоволення і крапля здорового пофігізму.

Ну подумаєш, переспали. Що тут такого?

Потрібно ставитися до цього простіше. Не я перша, не я остання.

Але все ж таки не можу позбутися солодкої знемоги, що наповнює тіло щоразу, як думаю про Микиту.

Потрібно викинути хлопця із голови. Ніч закінчилася. Насолода теж. Час протверезіти й прийняти реальність.

Ми з ним не пара. Ні з якого боку.

Стою під душем. Розтягую час.

Сподіваюся, що в Микити вистачить розуму втекти, доки я тут. А потім, на роботі, ми обоє вдаватимемо, що нічого не було.

Погано, звичайно, що він у моєму відділі. Так би взагалі не зустрічалися більше.

Ой, та начхати. На все начхати.

Я не чую, як відчиняються двері у ванну. Проте шторка із шерехом відсувається.

Різко обертаюсь і зіштовхуюсь із голим Микитою. Опускаю погляд униз, відчуваючи, як тіло миттєво наливається хіттю.

Його член уже готовий до бою.

— А чому мене не розбудила? — питає хлопець хрипким голосом. — Я прокинувся, а тебе нема. Усе тепло забрала із собою.

— Не хотіла будити завчасно, — натягнуто усміхаюся.

— То як щодо того, щоб пропустити сьогодні роботу? Скажемо, що захворіли, — Микита присувається до мене під душ і обіймає за талію.

Наші тіла небезпечно близько. Шкіра палає жаром. Навіть холодні струмені води не можуть її остудити.

Хочу його знову.

Ось просто зараз.

Хочеться притиснутися до хлопця, закинути ногу йому на стегно. Впустити в себе.

Але натомість я холодно відсуваюся.

— Досить, — кажу сухим тоном. — Ми не можемо прогуляти робочий день. Тим паче одночасно. Відразу плітки підуть.

Микита хмуриться.

— І кому яка справа, хто з ким спить? — запитує незадоволено.

А сам тягнеться до мене.

Я трохи роздратовано пересмикую плечима.

— Не створюй проблем! Ти ж не маленька дитина, розумієш, що такі стосунки в компанії не вітаються. Не хочу, щоб ця інтрижка коштувала мені кар’єри.

Хлопець важко видихає.

— Як скажеш. Тоді доведеться чекати до вечора.

Його гарячі руки ковзають по моїй талії. Окреслюють пальцями стегна.

— А що буде ввечері? — насторожуюся я.

Шкірою розбігаються мурашки.

Нехай не прибирає руки. Не припиняє гладити моє мильне тіло.

— Увечері ми повернемося додому, і я знову тебе візьму, — Микита схиляється до мене.

Я не встигаю відповісти, як його губи накривають мої.

Між ніг відразу ж опиняються його пальці.

Зберися, Діано.

— У сенсі «візьмеш» мене знову? — бубоню йому в губи.

— Як жінку, — без тіні сумнівів відповідає Микита.

І перш ніж я збираюся заявити, що нам не слід продовжувати, він розвертає мене спиною до себе. А потім його член входить у мене, змушуючи прогнутися й застогнати.

Не можу відштовхнути його.

Потрібно, але не можу.

Микита стискає мої стегна. Рухається рвучко і швидко. Вбивається в мене. Й оргазм не змушує на себе довго чекати.

Я здригаюся і скорочуюсь на його члені. Стогони разом із важким диханням вириваються з мене. І в поєднанні з цим струмені води б’ють по наших тілах.

Як же добре з ним. І як неправильно.

І тут трапляється те, що я не очікувала.

Микита кінчає в мене.

Завмираю.

Якщо в ліжку ми були з презервативами, то зараз ми без них. Але Микита начебто не помічає, що робить. Його член виходить із мене, а я відчуваю всередині тепло його сперми.

Навіть у моєму кабінеті він встиг вийти раніше.

— Щось я захопився, — Микита відпускає мене. — Сподіваюся, ти приймаєш пігулки.

Розвертаюсь і з глузуванням дивлюся на нього.

— Це треба було питати до того, як кінчати в мене, — відповідаю із сарказмом. — І ні, я не приймаю пігулки.

Його очі округлюються, а на стиснутих щелепах виступають жовна.

Не можу втриматися від контрольного пострілу:

— Що, старші жінки подобаються, а такі моменти ні? Буває.

І поблажливо поплескую його по плечу.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно