Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon) "

— Замовчи, га? І поклади гроші на місце, якщо справді не збираєшся йти в аптеку.

Телефон знову спалахує, але цього разу вже вхідним повідомленням. Проводжу пальцем по екрану та натискаю на непрочитане:

"Нам потрібно поговорити! Я дурень. Прости мене!"

Ігнорую. Приходить наступне:

«Я післязавтра буду у місті та обов'язково хочу тебе побачити. Я маю наживо перед тобою просити вибачення. Я так винен, люба. Вибач!".

Єфим ніколи не пише мені повідомлення і трохи дивно читати подібне від його імені.

Похмуро кусаю губи. Я мушу вислухати його… Повинна дати шанс висловитись, виправдати себе. Адже ми не один місяць разом. Нерозумно все рвати так і не спробувавши вислухати.

Швидко вбиваю «Добре!», відправляю та гашу телефон. Ставлю на беззвучний режим та забираю зі столу гроші.

— Я в аптеку! — повідомляю Ліді. — О другій годині приїдуть за фіолетовою композицією. Відпустиш, якщо я не повернуся до цього часу.

Ліда невдоволено підтискає губи, мовляв, з чого це ти розкомандувалася тут? Але вголос своє невдоволення не ризикує вимовити, разом із цим просить купити їй каву та стає на моє місце доробляти букет.