Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Розділ 20. Брей Легран.

Найкращий кухар, якого я тільки зміг спонтанно орендувати на сьогоднішній вечір, готував нам кращі страви. Романтична вечеря на яхті? Ракель би оцінила. Вона любила такі широкі жести, і її смакам я довіряв. Раніше довіряв. Судячи з усього, помилково довіряв. 

 

Поки що, Енді не велася на те, на що зі сто відсотковою ймовірністю повелася б Ракель. 

 

Квіти? Мимо! Прикраси? Знову мимо. Тачка? Я був упевнений в тому, що не промахнуся на цей раз. І закріпити успіх хотів, усамітнившись на яхті, можливо, навіть з продовженням. Тому яким же було моє здивування, коли замість дівчини з тачки виліз Дідьє, мій помічник, і з вибачливим виглядом почав щось розповідати про істеричку і її неадекватну поведінку. 

 

Я почав повільно, але вірно закипати. Ця малолітка знівечила машину викарбувавши на ній свою цидулку. Та вона тільки один ремонт буде відпрацьовувати кілька місяців рабської праці, і я вже не кажу про те, що вона зробила з моєю "тонкою душевною організацією". 

 

Ну, ти вже догралася, Енді, такого собі ще ніхто не дозволяв, та й ти не будеш першою! Ми ще подивимося, хто кого!

 

Мені потрібно було зробити щось, щоб заспокоїтися. Я зараз готовий був рвати й метати й не дай Боже вона б потрапила мені на очі або ще гірше під руку. Три шкури б спустив за подібні витівки! Таку прочуханку влаштував би цій самозакоханій дурепі, що вона більше ніколи в житті не подумала б про те, щоб зіпсувати тачку за сорок штук. 

 

Ну, якщо ти не цінувала широких жестів, якщо приймати прикраси й тачки - це все нижче твоєї гідності, ми пограємо по-іншому. 

 

Ну, а поки я трохи розповім тобі про правила гри. Про мої правила. Так що готуйся!

 

Якщо тобі тачка не потрібна, то і мені вона не потрібна, але раптом ти передумаєш... 

 

Я вирвав ключі з рук Дідьє і сів у зіпсований автомобіль. Маленька шкідлива "копія" зовсім допекла мені. 

 

Хотілося когось побити, але просто так бити людей не можна. А шкода. 

 

Хотілося напитися, але завтра у мене була важлива зустріч. 

 

Хотілося скинути напругу, але на свою тимчасову подружку Сандрін зовсім не тягнуло, взагалі, в останні дні я думав тільки й виключно про цю дівку Енді. 

 

Залишалася тільки швидкість і адреналін. Я гнав по вечірньому місту, як божевільний. Проскакував на світлофор, підрізав інші тачки, витискав з бехи максимум, але мені було мало. 

 

Мене дратувало все, а найбільше дратувала вона. Вже навіть більше ніж Ракель. І її потрібно було вибивати зі своєї голови, друга така ж біда на мою голову мені була не потрібна. 

 

Я різко крутнув кермо і виїхав на широкий порожній проспект, машину занесло, та я і не особливо намагався вирівняти її. Адреналін в чистому вигляді, а потім зіткнення, удар...  І подушки безпеки, які втиснули мене в сидіння.

 

 На іншій машині спрацювала сигналка і поки я приходив до тями, з під'їзду вибіг мужик в одних трусах і майці й почав мені щось кричати. Мабуть, це в його тачку я щойно в'їхала, але мені було все одно. Я послав його якомога далі й підібрав осколок скла. На машині ще залишалися цілі місця, тому і я вирішив залишити своє повідомлення, а мужику жбурнув в обличчя візитку.

 

 - Завтра куплю тобі нову, тільки швидку викликай.

 

 Здається, я розсік скроню, але мені однозначно стало легше.  Я випустив пар.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно