Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

історики оцінюють неоднозначно. Одні вважають його духовним вождем українського народу, називають «українським Мойсеєм», інші докоряють колабораціонізмом, «вмінням підлаштовуватися під будь-який уряд». Дійсно, Шептицький проявив себе справжнім дипломатом: у 1914 р. в таємному посланні Миколі ІІ він запевняв імператора у своїй відданості йому, а з приводу взяття німецько-фашистськими військами Києва написав листа Гітлеру, вітаючи його як визволителя України від радянського атеїстичного режиму, активно брав участь у формуванні в 1943 році української дивізії СС «Галичина». Разом з тим відомо, що митрополит захищав українські інтереси перед окупантами, ховав у своїй резиденції євреїв, засуджував польські політичні репресії проти українців, терористичні акції ОУН. Багато зробив він як щедрий меценат для збереження українського національного мистецтва. Суперечки про роль, яку зіграв митрополит Андрій Шептицький в долі українського народу, не припиняються і дотепер.

Андрій Шептицький

* * *

Архієпископ Лука (в миру – Валентин Феліксович Войно-Ясенецький, 1877–1961) став церковним діячем тільки у 1920-ті роки, будучи вже зрілою людиною, яка пройшла нелегку школу життя. Довгий час до цього він займався медициною: в роки Російсько-японської війни завідував кафедрою хірургії у Читі, блискуче захистив докторську дисертацію, за що його було нагороджено премією Варшавського університету, очолював кафедру хірургії Туркестанського університету. В 1924 році за 10 років до аналогічної операції, проведеної лікарем І. Вороніним, Войно-Ясенецький ризикнув вперше пересадити нирки теляти хворому, що помирав. Ставши на шлях проповідника, він продовжував поєднувати свої пастирські обов’язки із лікарськими: у в’язниці, куди його посадили за контрреволюційну пропаганду, написав працю «Нариси з гнійної хірургії», а під час Великої Вітчизняної війни лікував поранених та опікувався 150 госпіталями, за що і отримав діамантовий хрест та медаль «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.». Після війни вже абсолютно сліпий хірург-священик правив служби у Свято-Троїцькому кафедральному соборі в Симферополі, причому орієнтувався в храмі без сторонньої допомоги, а молитви та Євангеліє читав напам’ять. В 2000 році його було канонізовано Російською православною церквою як святителя Луку Кримського.

* * *

Хоча більшу частину свого життя митрополит Української православної автокефальної церкви Іларіон (світське ім’я Іван Огієнко) прожив за межами України (в Польщі та Канаді), його вплив на релігійне та культурне життя країни важко переоцінити. Він був засновником та першим ректором Кам’янець-Подільського університету, з 1951 року очолював Українську греко-православну церкву в Канаді, виступав ініціатором об’єднання трьох автокефалій за кордоном. Він відомий своїм перекладом Святого Письма на українську мову (1962), а також численними працями з релігії та культури: «Пам’ятки старослов’янської мови Х-ХІ століть», «Дохристиянські вірування українського народу», «Українська культура».

* * *

Уродженець Тернопільщини Йосип Коберницький-Дичковський (1892–1984) більше відомий як Йосип Сліпий. Він був нащадком дворянського галицького роду. За переказами, його далекого пращура осліпили за те, що під час Полтавської битви він виступив на боці Івана Мазепи. Вочевидь, ця подія вплинула на вибір псевдоніму для майбутнього митрополита Української греко-католицької церкви. Після її заборони Сліпого було заарештовано, і він провів 18 років у таборах ГУЛАГу, а потім емігрував до Ватикану. В Римі за його ініціативою було побудовано собор Святої Софії в староукраїнському стилі, відкрито Український католицький університет. У 1965 році папа Павло VI надав Сліпому звання кардинала, а у 1975-му останній прийняв титул києво-галицького патріарха. В Україну йому судилося повернутися тільки після смерті: в 1992 році його тлін було поховано у соборі Св. Юра.

* * *

В українських храмах чимало священних реліквій. Серед них особливе місце займають чудотворні ікони. Найчастіше це ікони Божої Матері. А от чудотворні образи Спасителя знаходяться тільки у трьох храмах: Свято-Троїцькому кафедральному соборі в Дніпропетровську («Спаситель, що Плаче»), Всесвятській церкві в селі Мала Чернеччина Сумської області («Спас Малочернецький») та жіночому Борисо-Глібському монастирі в селі Водяне Харківської області («Спас Нерукотворний») Є чимало свідоцтв їхньої чудотворної сили. За проханням віруючих ікони неодноразово прикладали до хворих, творячи над ними молитви, завдяки чому стан стражденних полегшувався, а деякі повністю зцілювалися.

* * *

До числа найбільших святинь, чудотворну силу яких визнає не тільки православна церква, але й католицька, відноситься ікона Божої Матері, що знаходиться в Успенській церкві Почаївської лаври. Історія її появи у монастирі така. У 1559 році в будинку багатої поміщиці Ганни Гойської, що походила із старовинного дворянського роду Козинських, зупинився грецький митрополит Неофіт. Їдучи, на знак вдячності за гостинність, він подарував господині старовинну ікону Богородиці з Константинополя. Повіривши у силу святої реліквії, Ганна переконала свого сліпого від народження брата Пилипа помолитися їй. І щойно з вірою в серці юнак помолився перед образом, як здобув зір. Тоді Ганна вирішила передати свої володіння та чудотворну ікону у подарунок Почаївському монастирю. Тепер відомий образ знаходиться над іконостасом. У дні великих релігійних свят його опускають донизу, і будь-який парафіянин може до нього прикластися та проказати молитву Богородиці.

Почаївська ікона Божої Матері

* * *

Один з найстаріших в Україні монастир Босих кармелітів у місті Бердичеві Житомирської області (ХVI-ХVIІІ ст.) також відомий своєю чудодійною реліквією – іконою Божої Матері, подарованою монастирю київським воєводою Янушем Тишкевичем в 1627 році. Вона вважалася заступницею не тільки мешканців міста, але й усієї України. В 1753 році Папа Римський коронував її двома золотими коронами. На жаль, під час Великої Вітчизняної війни ікона зникла: за однією версією – згоріла, за іншою – потрапила у приватну колекцію до Польщі. На початку 90-х років ХХ століття копію цього образа створила художниця з Кракова Божена Муха-Совінська. Нову ікону у 1997 освятив папа Іоанн Павло ІІ.

* * *

Історія Покровського монастиря у Харкові нерозривно пов’язана з іконою Озерянської Божої Матері. Легенда каже, що одного разу селянин із села Озерянки, що косив сіно, почув стогін. Нахилившись, він побачив, що розсік навпіл полотно із зображенням Богородиці. Приголомшений тим, що наробив, селянин приніс пошкоджений образ додому, склав його частини разом, і вони дивовижним чином з’єдналися. Зрадівши, він передав полотно до монастиря, де його наклеїли на