read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

149
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 164
Перейти на сторінку:
за зброю і понесуться на крилах патріотизму до самого кордону, де розтрощать у пил германських варварів!

Спитаєте Ви мене, Єлизавето Павлівно, чому нічого ви про ту мою промову не чули. А сталося це з тієї причини, що хоч прозорість думкам горілка справді надала, але от язик зовсім заплела. Зробився він, як ті мужики після горілки від Юхима Трикурки. Лежить у роті, наче свиня в калюжі, і не ворушиться. Я вже і так, і сяк, люди ж на мене дивляться, сила-силенна людей! І в мене промова така, що і серця запалить, і сльози вичавить! А замість цього щось як замугикаю. Рукою махнув і заплакав від власного безсилля, їй-бо, конфуз міг вийти, скандал, та Іван Іларіонович вчасно крикнули оркестру, той заграв „Прощання слов’янки“, і натовп здригнувся оплесками. „Слава армії!“, „Слава государеві імператору!“, „Перемога буде за нами!“ — крикнув Іван Іларіонович, і крик той підхопила вся площа. Як спів птахів навесні, так мені були ті крики.

Мене відвели з балкона Було заплановано ще кілька виступів, але Великий князь сказав, що не треба порушувати екстаз (оце так і сказав: „екстаз“, а що воно значить — не знаю, колишній таз чи що?) народу, то нехай оркестр грає, потім феєрверк, потім три сотні добровольців з Ромен і повіту відбувають маршем на вокзал під оплески публіки.

Почувши про вокзал і добровольців, я теж вирішив іти, але Іван Іларіонович нагадали мені про армійську дисципліну.

— Ваню, ти тепер ходиш, куди кажуть. А як не кажуть, то сидиш і чекаєш. Зрозуміло?

— Так точно, ваша благородь!

— Молодець і не кричи, ходімо за стіл.

Пройшли ми до столів із наїдками та напоями. Останніх було багато і різних, що досить дивно, бо ж „сухий закон“. Але Іван Іларіонович пояснив, що при особах з правлячого дому небеса відчиняються і „сухий закон“ відступає. Запропонував випити по келиху мадери.

— Та це ж вино, може, краще не мішати? — засумнівався я.

— Ваню, мішати не гріх, гріх сумніватися. Ми, артилеристи, сумніватися не мусимо, а мусимо вести вогонь і знищувати ворога! Зрозуміло?

— Так точно! Мадера!

— Вперед!

Випили ми по келиху. Хороше вино, насичене, смачне.

— Ну як тобі, Ваню?

— Ой, ваша благородь, наче сонця шматок ковтнув. Од рота до шлунку зігріває і світить!

— Мадера, Ваню, — улюблений напій самого Распутіна А ти допивай-допивай, не залишай на сльози, — кажуть штабс-капітан. Та де там, залишиш.

Випив, закусили осетриною та ікрою.

— Тепер можна коньячку, — керує процесом Іван Іларіонович. Як людина військова, тільки головою киваю. Каже начальство коньяку, то коньяку.

Випили по чарці. Узяли по шматку поросяти, яких на столах був цілий виводок.

Шматок добрячий з’їв із хріном, у очах засльозилося, а язик запрацював!

— Ваша благородь, говорити можу! — кажу радісно штабс-капітану. Той киває, усміхається.

— Мадера, Ваню, кому хочеш язик розв’яже, а як іще коньячком зверху додати! І той, не захоплюйся дуже їжею, кажу ж, вона до землі тягне, а нам літати треба!

— Та такі ж столи багаті, як тут не захоплюватися! Господи, та я таких столів ніколи не бачив!

— Місцеве купецтво постаралося. Хочуть у постачальники армії влізти, а Великий князь у цьому питанні впливова людина. То скинулися торгаші. А тепер рому вип’ємо.

— А це що таке?

— Така горілка з цукрової тростини.

— А, це як у нас мужики з буряків женуть?

— Ну, десь так. Піратський напій, додає бадьорості.

— А звідки у Ромнах ром?

— Я список питва складав, яке мусить бути. Все дістали, навіть кашасу, але про те пізніше. Налий! — наказав він одному з офіціантів, і той аж побіг до нас, налив якогось прозорого напою, від якого тхнуло чимось схожим на буряковий самогон. — Ну, Ваню, за війну і ту її дивну якість, що когось вона вбиває, а когось збагачує!

Про що той тост, я не зрозумів, але як людина військова не дуже цим переймався. Мені сказали пити, я і пив. Ром той справді мене підбадьорив, аж танцювати схотілося.

— Ото, Іване Іларіоновичу, всім хороші панські зібрання, одне погано, ще не потанцюєш, як в селі. А мене цей ром аж підкидає!

— Підкидає, кажеш? Тоді ходімо! — хапає мене за руку і тягне кудись. Сходи, вниз, до підвалу.

— Що, знову шурпа? — здогадуюсь я.

— Танці! — шепочуть їх благородь. Стукає у якісь двері. — Це я! — каже комусь. Двері відчиняються, нас пропускає якийсь мурин. Я аж сіпнувся, бо зустріти у підвалі в Ромнах мурина — це вам не абищо! Проходимо далі, стає чутно музику. Дивну-дивну, я такої, Єлизавето Павлівно, ніколи і не чув.

— Що то воно?

— Негри, Іване Карповичу, негри!

— Чорні, як той на дверях? — здогадуюся я, бо про негрів чув.

— Той ще білий, а ось ці — антрацит! — кричить Іван Іларіонович і починає дивно вихилясувати у такт музиці. — Танцюй, Ваню, танцюй! — кричить він, сам починає стрибати і махати руками та ногами, наче божевільний.

А я став і стою наче вкопаний. Бо дуже вже музика незвична. У нас як на селі: баяніст грає, ну, ще скрипаль може, у місті — духовий оркестр. А тут наче і оркестр, але така музика, що голками штрикає. І негри ті — чорніші чорної землі, тільки очі білі! А що витворяють з інструментами! Зазвичай оркестрові музики — люди поважні та спокійні, знай собі дують у трубу чи на скрипці грають. А ці ж і стрибають, і прикрикують, і ноги викидають, головами трусять, тілом хилитають! Господи, цигани на святі порівняно з цими — сам спокій.

— Чого стоїш, Ваню? — кричить їх благородь, який вже у поті весь. — Танцюй!

— Не знаю як!

— Серце відкрий!

— Відкрив! Але все одно не знаю!

— Тоді віскі! Віскі йому! — закричав, і тут як з-під землі вискочив офіціант з келихом. Та великим. — Пий, Ваню, до дна і все відчуєш!

Ну, я і випив. Весь келих. Ковтнув і аж очі заплющив, бо ж міцне питво. Ото стою, крекчу, кривлюся, а потім відчуваю, що рука смикатися почала. Одна, потім друга, а далі й ноги пішли! Я очі розплющив і бачу, що сам смикаюся, як оті мурини! Єлизавето Павлівно, якби ви мене тоді побачили, то подумали б, що

1 ... 23 24 25 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"