Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я зареготав. Це ж смішно все було! Одразу скривився, бо реготати мені було поки не можна. Великий князь Київський!
— А це у мене корона буде, чи як?
— Корона, трон, усе як треба.
— Альчесто, хочеш стати князівною? — спитав я.
— Я католичка, ваша величносте.
— Ну, це просто вирішити. Наверну все князівство під Папу Римського.
— Ага, викликайте ксьондза, муллу й рабина, і нехай вас переконують. Як робив Володимир Великий, хреститель Русі, — запропонував Бар-Кончалаба.
— А чи зможемо ми приєднати до Київського князівства й Сардинію? — поцікавилася Альчеста.
— Ну, для цього треба буде підкорити половину Європи, але чому б і ні!
Ми жартували й усміхалися, коли зазирнув Самсонов.
— До вас іще один відвідувач. — сказав він. Чомусь аж побілів.
— Усе, нікого більше не приймаю, — сказав я. — Государю треба відпочити.
— Той чоловік сказав, що ви його приймете, — тихо промовив Самсонов, а професор і Альчеста реготали. — Його звати барон фон Шпіл.
Регіт урвався, і я більше не усміхався. Узяв з-під подушки браунінг.
— Я б не хотів світитися перед ним, — сказав Бар-Кончалаба.
— І не треба. Будьте в сусідній кімнаті. Ти, Альчесто, теж.
— Я не хочу залишати тебе.
— Усе буде добре. Йди.
Вони вийшли. Я кивнув Самсонову, і той запустив барона. Він зайшов, озирнувся. Обличчя було прикрите маскою. Я вказав на стілець, що стояв на віддалі від мого ліжка. Фон Шпіл уважно спостерігав.
— А вам знову пощастило, Іване Карповичу. — Він недобре засміявся.
— Ви прийшли поговорити про моє щастя?
— Саме так. Бо коли людина мусить загинути, а залишається жива, хіба це не щастя? — Барон дивився мені у вічі. Він був спокійний, уже перегорів. — Я отримав вашого листа, Іване Карповичу.
— Цікава історія? Я начебто нічого не пропустив?
В історії виклав усі пригоди у фон Шпіла з велетнем.
— Лайно, а не історія.
— Дуже прикро, що вам не сподобалося.
— Іване Карповичу, ви граєтеся з вогнем.
— Радше вогонь грається зі мною, а я просто намагаюся не обпектися.
Барон невідривно дивився на мене.
— Мені потрібна та дівчина.
— Про це не може бути й мови.
— Ви не хочете миру?
— Хочу. Але за неї буду воювати.
— Ви можете загинути удвох, — попередив барон.
— Можемо. Але вас знищать у будь-якому випадку. Чи я вас пристрелю, чи ваші вороги розірвуть ваше багатство.
— Я перший знайшов її!
— Я знайшов, а ви викрали.
— І ви будете ризикувати життям заради баби?
— Я робив це і зроблю ще, якщо буде потреба. Доля Альчести не є предметом нашого обговорення.
Барон подивився на мене.
— Сто тисяч. Я дам вам сто тисяч. Хочете асигнаціями, хочете акціями чи облігаціями, або навпіл. Сто тисяч рублів. А ви віддасте її.
— Бароне, Альчеста — моя майбутня дружина. Я не торгую нареченими.
— Що? Дружина? — Фон Шпіл скривився. — Дружина?
— Так, як тільки я одужаю, буде весілля.
— Ви збожеволіли?
— Ні.
— Я... Я... — Фон Шпіл так і не сказав, що він. Ми сиділи мовчки. Барон напружено про щось думав. Потім підвівся. — Добре, мир то мир. Нехай буде на ваших умовах. Але якщо вся ця історія чи її частина вийде на яв, я знищу вас!
— Якщо я почую тремтіння землі біля мого хутора, я вас теж знищу! Тримайте свого велетня подалі.
Барон завмер, подивився на мене й пішов геть. Зайшли Альчеста й Бар-Кончалаба, які чули розмову через причинені двері.
— Я ледь не застрелила того покидька, — сказала Альчеста.
— Ви це серйозно — про весілля? — спитав професор.
— Так, якщо Альчеста погодиться. — Я дивився на неї. Вона замислилася.
—
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.