Читати книгу - "Тінь гори"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Заткайся,— водночас викрикнули ми.
— Ну, а ви файна пара святих хуліганів. Ідеально пасуєте одне одному.
— Чому ти там опинився, Конкеноне? — повторила Карла, і на звук цього імені його блакитні очі переметнулися на неї.
— Я ж казав,— посміхнувся він.— Я знав, що коли наш Лін дізнається про нашу гулянку з його дівчиною, поки вона сама вдома, то розбурхається гірше за неприборканого жеребця.
— А навіщо ти хотів його розбурхати?
— Я зробив це, щоб нашкодити йому, бо знав, що це нашкодить тому іранцю.
— Абдуллі? — здивувалася Карла.
Я їй не розповів. Я не міг зіпсувати славу Абдулли, розповідаючи правду про те, ким від дозволив собі стати тієї ночі з Конкеноном.
— Ми разом убили кількох людей,— мимохідь відповів Конкенон.— Нічого такого. Але він увімкнув патріота проти мене, і це переросло у війну. Твій хлопець просто був супутньою жертвою.
— Гаразд, із мене вже досить,— вирішив я.
— Ти колись пробував лікуватися від спалахів гніву? — поцікавився Конкенон.
— Забирайся геть, Конкеноне. Я вже втомився повторювати «заткайся».
— Перш ніж підеш (якщо ми це дозволимо),— втрутилася Карла,— розкажи нам усе, що знаєш про Ранджита.
Я не міг цього зрозуміти. Мені було байдуже до Ранджита і не хотілося більше чути, як ім’я Лайзи зривається з гадючих губ Конкенона. Знаючи садистські нахили Конкенона, знаючи, що його навички підтвердив сам Таурег, я хотів або вирубати його або просто більше не бачити.
— Не грай з нами в ігри, Конкеноне,— сказав я.— Коли є що розповісти, то давай.
— Я перетнувся з Ранджитом на вечірці на Гоа. На ньому була перука і грим, але я одразу це розкусив. Оскільки він у нас мільйонер-утікач і все таке, я подумав, що десь мають бути заховані грошенята, тож накачав його кокаїном і героїном і переконав відвести до однієї зі своїх нір.
— У Ранджита є будинок на Гоа? — здивувалася Карла.
— Гадаю, він його орендував. Хоча дуже непогане місце. Величезне. І поки я підштовхував його до сейфа, переконуючи відчинити для мене дверцята, аж тут цей бовдур сам усе відімкнув і запропонував подивитися кіно.
Карла ніжно схопила мене за руку.
— Яке таке кіно?
— То була домашня порнуха,— розреготався Конкенон.— Хоча це був дуже односторонній секс. Розумієте, всі дівчата були в наркотичній нетямі. Він натягнув на себе шапочку для душу і гумові рукавички, щоб не залишити і сліду своєї гріховності. Трахнув їх, знову одягнув і залишив на своєму дивані, укривши м’якенькою ковдрою, щоб коли ті дівчата прокинуться, вони й не здогадалися ні про що.
— Ранджит таке робив?
— Так,— мовив Конкенон.— А ти не знала?
Я саме підготував ще одне «заткайся», але Карла стиснула мою руку.
— А він розповів тобі, навіщо робив таке?
— Він сказав, що його дружина фригідна, якщо пробачиш мені ці слова, і що ніколи не займається з ним сексом, тож використовував сплячих дівчат, уявляючи, неначе це вона. Ти, узагалі-то.
Карла стиснула мою руку.
— То ти кажеш, що саме це сталося з Лайзою?
— Думаю,— зізнався він, а відводячи очі.— Думаю, він підсипав рогіпнолу їй у склянку, але перевищив дозу. Розумієте, мій товар абсолютно чистий. Гадаю, бідненька померла ще до того, як він нею скористався.
— Ким були інші дівчата?
— Цього я не знаю,— знизав плечима Конкенон.— Я впізнав лише одну з них, і то лише тому, що її обличчя інколи з’являється в газетах. Але... можу сказати вам одне. Вони всі були схожі на тебе, і він під час своїх розваг одягав їх у чорні перуки.
— Я вже ситий цим по горло,— сказав я.
— Не наказуй мені знову заткатися, хлопчику,— пригрозив мені Конкенон.— Я тут не для того, щоб здіймати бурю. Мені вже досить проблем, хоч я й не думав, що колись таке скажу. Я пішов на пенсію.
— Тут хороше місце, щоб зробити цей статус вічним.
— А ти лихий, друже,— посміхнувся Конкенон.— З лихими думками у твоїй лихій голові.
— Що ти зробив, коли Ранджит показав ті касети? — запитала Карла.
— Ну, я непогано йому врізав, звісно ж, і залишив там непритомним. Я не міг його вбити, хоча й хотілося, бо нас бачило забагато людей. Потім я забрав усі гроші з сейфа, а ще прихопив касету з дівчиною, яку бачив на обкладинках.
— Що ти з нею зробив?
— Ой, ну це вже кумедна історія,— мовив Конкенон, складаючи руки та спираючись ногами на бампер.
— Кумедна? — обуривсь я.— Ти гадаєш, щось тут може бути кумедним?
— Руки там, де я можу їх бачити,— нагадала Карла, і Конкенон ліниво зіперся на руки.— І що ж тут кумедного?
— Є один молодий дурень, який інколи купує в мене кокаїн. Він дрібненький, але має просто жахливу вдачу. Його власна родина отримала проти хлопця судову заборону підходити до них. Він хоче стати кінозіркою, тож трохи постачає справжнім зіркам, і тут починається цікаве. Та дівчина у бридкому фільмі Ранджита — вона актриса, а цей молодик — її хлопець з жахливим характером.
— Ти віддав касету йому? — блиснула очима Карла.
— Так, коли він прийшов по товар,— радісно вишкірився Конкенон.— Ранджит час до часу повертався до міста і завжди купував у мене шмаль. Я розповів тому скаженому хлопчині, що замаскований Ранджит може з’явитись у своєму улюбленому клубі в Бандрі.
— Тож ти розповів малому, де буде Ранджит.
— І не лише. Я подарував молодому дикунові одну річ. Сам загортав. Там було кіно, місце зустрічі Ранджита в нічному клубі, а ще незареєстрований пістолет з купою незареєстрованих куль. Людська природа потурбувалася про все інше.
Карла стиснула мою руку.
— Ти приїхав сюди, щоб розповісти, як підставив мого колишнього чоловіка? — запитала Карла.
— Я приїхав сюди, щоб попередити твого хлопця,— випростуючись, сказав Конкенон.
— І тобі знову доведеться забрати це попередження собі, Конкеноне.
— Ну ось, знову,— радісно роздратувався він.— Ти найскладніший чоловік у цьому місті верескливих язичників, з тобою неможливо подружитись. Я знаю катів, веселіших за тебе. Я ж намагаюся сказати, що став іншою людиною.
— Я не бачу змін,— повідомив я.— Ти і досі дихаєш.
— Ну ось, знову ці темні
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь гори», після закриття браузера.