read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

278
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 231 232 233 ... 248
Перейти на сторінку:
одразу заплуталися. А в мене ж знаєте пам’ять яка, то перевершила самого пана Леоні. А після виступу до мене Федя підійшов, помічник Леоні. Сказав, що в захваті, запросив у цукерню. Тістечка там не дуже, але він найдорожчі купив, а ще квітів букет! Дуже пристойний чоловік. Ввічливий такий.

— І що, одразу одружитися запропонував?

— Ми вирішили не поспішати.

— Але ж звільнитися ви поспішаєте.

— Бо цирк Феді завтра їде з Ромен.

— Уляно Гаврилівно, так похапцем справи не робляться, бо... — кажу я, а вона починає плакати. Тихенько так, стоїть похнюпившись і трясе головою, схожа на маленьке ображене пташеня. — Уляно Гаврилівно, ну чого ви?

— Іване Карповичу, прошу, не псуйте мені життя.

— Та я не псую, я як краще вам хочу!

— Відпустіть мене, Іване Карповичу, благаю, відпустіть. Кохання людині, може, один раз у житті дається. І ви це знаєте, бо он досі за матір’ю Моніки сумуєте. Благаю вас, Іване Карповичу! Невже я не заслужила хоч дещиці щастя?

Стоїть і плаче. Що тут зробиш? Проти сліз жіночих я безсилий. І хоч підозрював, що нечисте щось тут, але кохання — така хвороба, що краще дати нею перехворіти, аніж потім буде мене Уляна Гаврилівна все життя лаяти, що щастя її позбавив.

— Що ж, Уляно Гаврилівно. Хоч прохання ваше для мене досить несподіване, а також дуже вже термінове і незручне, але відмовити вам я не можу.

Тут вона аж на місці підстрибнула і розквітла від радощів.

— Дякую, Іване Карповичу, дякую! — підбігла і давай руки цілувати.

— Припиніть! Припиніть! Заспокойтеся, Уляно Гаврилівно. Бачу, що зараз усе одно ви мене не почуєте, то не буду вас попереджати щодо того, що Федя ваш може виявитися шахраєм.

— Ні, ні, він не такий! Він хороший! Ми ще трохи з цирком поїздимо, а потім хату собі купимо і заживемо!

— У Феді гроші на хату є? — сумніваюся я.

— Ні, в мене! Ви ж казали, що всю платню мою на рахунок у банку кладете, так же, Іване Карповичу?

— І Федя про той рахунок уже знає?

— Звісно, я йому все-все розповіла, він такий хороший! — стоїть вона щаслива та закохана. Я було хотів їй очі відкрити, що Федя той виключно грошима її зацікавився, а сама вона йому не потрібна. Але не сказав, не зміг. Бо аж літала бідна Уляна Гаврилівна, на сьомому небі від щастя. Ну як їй можна було правду сказати? Скажу я і ворогом буду. Все одно не повірить вона зараз. Бо ж кохання — воно п’янить. А тут ще ж була Уляна Гаврилівна калікою, змирилася з тим, що по чужих хатах прислугою їй жити. Коли ось Федя цей щось наплів їй, а там і плести багато не треба було. Ну, нехай життя їй усе покаже, щоб ні на кого образ не було.

— То домовимося так, Уляно Гаврилівно. Грошей ваших я вам поки не віддам.

— Як? — аж лякається вона.

— Зачекайте, послухайте. Гроші ваші у банку, на депозитному рахунку, їх так просто не знімеш. То домовимося ми так: я вам буду щомісяця надсилати по двадцять рублів. А за рік отримаєте всю суму. Роблю так не з жадібності, а щоб Федя той усі гроші у вас не виманив.

— Він не такий! Ні! Він добрий!

— Якщо добрий, то за грошима не бігатиме. Якщо у вас ціле життя попереду, то можна і почекати рік. Так?

— А ви ж віддасте, потім?

— Уляно Гаврилівно, скільки ми у моїй хаті прожили? Не один рік. Бувало так, що хоч вам, хоч комусь іншому обіцяв я щось і не виконав? Хоч раз чули ви, що комусь я не заплатив?

— Ні, Іване Карповичу, не було такого.

— То й не ображайте мене підозрами. Отже, гроші вам надсилатиму, а за рік і всю суму віддам з відсотками. А натомість прошу вас виконати одне моє прохання.

— Яке?

— Сповіщайте мене про те, як ваші справи.

— Як же я сповіщу, коли неписьменна я? — бідкається Уляна Гаврилівна, — Скільки ви не билися, а так грамоті й не навчили.

— Ви неписьменна, а Федя ж, мабуть, писати вміє.

— Вміє, вміє! І писати, і читати!

— То ви йому кажіть, а він нехай записує, як ото граф за мною. І раз на тиждень лист мені надсилайте. Добре?

— Добре, Іване Карповичу, так і зроблю.

— І от він лист напише, а ви на листі квітку намалюйте. Ото як ви на тістечках виводите. Добре у вас вони вдаються.

— Квітку? Яку?

— Якщо добре у вас справи, то нехай конвалію, а якщо погано, то — айстри.

— Не буде погано, Іване Карповичу, не буде! Тільки конвалії малюватиму! Побігла речі збирати!

І побігла За кілька годин відвіз я її у Ромни, поспілкувався з тим Федею. Мені він не сподобався, підозріло якось виглядав. А ще більше підозріло, що молодий, здоровий, а калічку вподобав. Тільки Уляну Гаврилівну було не переконати, то перехрестив я її, пошепки нагадав про квіти і побажав щасливої дороги. З тим поїхав цирк і моя Уляна Гаврилівна. Залишилися на хуторі я та Моніка, бо граф теж відбув, записався у добровольці і поїхав на підготовку кудись під Київ. Довелося мені вчитися готувати, і прати, і шити. Абикого у прислугу брати не хотілося, а такої, як Уляна Гаврилівна, знайти не міг. Якось жили.

Листи від Уляни Гаврилівни надходили вчасно, бо я Федю попередив, що не буде листів — не буде грошей. Три листи з конвалією прийшло, спочатку з букетами цілими, а потім з одною. Четвертий і зовсім з айстрами. Зрозумів, що настав час допомагати моїй бідній кухарці. Але одразу поїхати не міг, треба було владнати всі мої справи на хуторі. Дав телеграму до Бахмача, почекав, коли приїде Єлизавета Павлівна, яка погодилася допомогти, подивитися за Монікою та хутором під час моєї відсутності. Трохи не по собі було мені жінок самих залишати, але треба було Уляну Гаврилівну рятувати. Тим більше, що останній лист прийшов від неї взагалі без квітів, а лише з проханням збільшити виплати. Згідно зі штемпелем, лист був відправлений з Рязані, туди я і поїхав. Але цирк уже звідти повіявся кудись.

Довелося трохи поїздити імперією, аж поки я не наздогнав цирк у Воронежі. Хотів

1 ... 231 232 233 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"