read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

278
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 229 230 231 ... 248
Перейти на сторінку:
кажу я, а цей лікар нахиляє до мене валізу з грошима. Сам посміхається.

— Іване Карповичу, вам же це сподобалося.

— Гроші? Мені вистачає того, що я маю.

— Не гроші. Влада. Я ж бачив вас у Паленій Буді, коли ви вели тих мужиків. Вони слухалися вас, виконували всі накази, підкорялися. Ви вже скуштували влади і тепер без цього не зможете жити. Хіба ні?

— Не розумію, про що ви.

— Розумієте. Це варто спробувати хоча б раз, і вже ніколи не забудеш. Ви керували забитими мужиками дикого села. А що таке отримати владу у всій імперії? Коли міста зустрічатимуть вас велелюдними натовпами, коли кожен ваш наказ будуть виконувати тисячі, десятки тисяч людей! Оці гроші — велика, звісно, сума, але це дріб’язок порівняно з тою владою, яку ви можете отримати від нас.

Я підводжуся. Лікар здивовано дивиться на мене.

— Геть звідси, — кажу йому.

— Чому, Іване Карповичу, чому?

Наставляю на нього револьвер, він підхоплюється.

— Рахую до трьох. Якщо не втечете, пристрелю як собаку.

— Іване Карповичу! — він розгублений.

— Раз.

— Це безглуздя! — він у паніці.

— Два.

— Іване Карповичу! — він у відчаї.

— Три.

Я б’ю його в обличчя, лікар падає. Підхоплюю його, тягну через двір.

— Хто це такий? — питає граф, який вийшов у двір позайматися з гантелями.

— Шахрай, — я тягну далі.

— Вони чи зовсім подуріли? — дивується Маєвський. Раніше б він почав розпитувати, що до чого, але тепер захоплений підготовкою до війни.

Я витягаю лікаря на вулицю, кидаю до брички. Візник здивовано дивиться.

— До Ромен, швидко! — наказую я.

Візник наганяє двійко коней, і ось уже котимося по дорозі. Лікар ще не отямився. Я думаю, що скажу в поліції. Без особливих деталей розповім, що цей негідник хотів мене завербувати до лав бунтівників, а я відмовився.

— Поспішай! До поліцейського відділку! — кричу я візнику і звертаюся до ще непритомного лікаря. — Я тобі покажу, як пропонувати зрадити государя! На каторгу підеш!

Візник усе чує і перелякано озирається.

— Давай, давай! — кричу йому.

Ми несемося дорогою від хутора, ось вискакуємо на великий шлях, коли бачу два авто. Спочатку думаю, що бунтівники підготувалися на всі випадки.

— Стій! — кричу візникові. Той зупиняє коней.

З машин виходять якісь чоловіки. Роздивляємося. Я впізнаю одного. Полковник Штейнер зі столичного охоронного відділення, знайомий за одеськими пригодами.

— Іване Карповичу, впізнаєте мене? — кричить Штейнер, який побачив мене у бричці.

— Так, полковнику! — наказую візнику під’їхати. Потім випихаю з брички скривавленого лікаря, який уже очі розплющив, але ще не може триматися на ногах. —. Ось цей негідник спробував мене завербувати до лав бунтівників! Я віз його в поліцію у Ромни, та ви, мабуть, займетеся ним самі.

Я бачу, як обличчя Штейнера спотворює судома ненависті. І мені стає зрозуміло, що цей лікар був посланий не від якихось бунтівників. Грубо зліплена провокація.

— Ось його брудні тридцять срібняків, — викидаю з брички валізу лікаря, вона розкривається, і на землю випадають пачки грошей. — Це ж треба мати таке нахабство, щоб спробувати купити мене, ветерана охоронного відділення! — я аж ногою тупаю від обурення і бачу, що Штейнер біліє від злості. — Ці бунтівники зовсім берега пустилися, полковнику!

— Генерале, — шипить Штейнер, наче отруйна гадюка.

— Що?

— Генерале! Я вже два роки як генерал!

— О вітаю, пане генерале. То ви заберете цю наволоч чи мені відвезти її до поліції самому?

— Заберіть його! — командує Штейнер своїм підлеглим. Міцним чоловікам при зброї. Вони, як і Штейнер, у цивільному, але видно, що більше звикли до мундирів. Тягнуть лікаря до одної з машин.

— А ми з вами, Іване Карповичу, пройдемося.

— Якщо треба, — я киваю головою і витримую його важкий мстивий погляд.

— Треба.

Ми йдемо від шляху доріжкою до мого хутора. Лише я та Штейнер. Він мовчить і я мовчу.

Генерал кахикає.

— Я думаю, ви розумієте, Іване Карповичу, що це була перевірка, — нарешті каже він.

— Що? — я вдаю, наче здивований.

— Цього лікарчука послав я, щоб перевірити вашу відданість правлячому дому.

— Перевірити? Для чого? Хіба я давав хоч один привід у цьому сумніватися? Хіба я не ризикував життям, рятуючи честь і гідність государя та його родини під час відомих вам подій?

Штейнер кусає собі губи, він у люті, але тримається.

— Я б не став перебільшувати вашу роль у тій операції.

— Проте я виконав усе, що мені доручалося, і зберіг усе в таємниці. А тепер мене починають перевіряти! Чому?

— Тому що готується нова операція.

— Що? — тут уже я справді дивуюся.

— Дуже важлива операція.

— Яка ще операція?

— Наше відомство курує процес створення партії для робітників та селян.

— Партії?

— Так. Як ви знаєте, ось-ось почнеться війна. І внутрішні вороги нашого Отечества намагатимуться скористатися тимчасовими труднощами, що можуть виникнути. Наше завдання — виграти в них боротьбу за душі нижніх верств населення. Для цього буде створена партія, куди увійдуть досить відомі в колі робітників та селян люди. А очолите її ви, Іван Карпович Підіпригора, найкращий сищик імперії і улюбленець мільйонів. Ви будете триматися на відстані від влади, вам дозволено буде виступати з критикою окремих її представників, головне ж — ви мусите утримувати простих людей від впадання у революційну оману.

— Ви пропонуєте те саме, що й той лікар.

— Так, те саме, але це пропонує влада у моїй особі.

— Цікаво, сума залишається тією самою?

— Ні. Але партія матиме свій бюджет, до того ж, ми розраховуємо на велике поширення її в народі, тож членські внески забезпечать вас грошима у ще більшому обсязі.

— Але ж я хохол, як я можу очолити всеросійську партію?

— Ви добре розмовляєте російською і популярні у великоруських губерніях, так само, як і в інших. До того ж, вас краще сприйматимуть національні меншини, ті самі поляки, жителі Кавказу чи Туркестану.

— Я все одно не розумію, для чого...

— Іване Карповичу, це пуста розмова. Не важливо, розумієте ви чи ні. Важливо, що ви мусите очолити цю партію. Наступного тижня починається інформаційна робота, у газетах з’являться статті про нову силу, а за місяць у

1 ... 229 230 231 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"