Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

Коли підійшов ближче, то дуже здивувався, бо побачив не абикого, а лікаря, якого колись звільнив із полону в барона Балтики під час пригод із поручиком Нестеровим Лікар сидів у бричці й куняв. З мого наказу без мене гостей у двір не пускали. Дрімав і візник, що привіз лікаря, але прокинувся, торкнувся свого пасажира. Той мене побачив і чомусь дуже зрадів.

— Іване Карповичу, радий вас бачити! — підбіг до мене тиснути руку. З ним була якась невеличка валізка, повна, аж боки повипиналися.

— Доброго дня, — я був здивований, і він це помітив.

— Впізнаєте? Я лікар Шиманський, ми з вами познайомилися...

— Впізнаю, впізнаю! — перервав я його, щоб зайвого при візнику не патякав, бо ж більшість їх на поліцію працюють, а роменська поліція мене не любить. — Прошу за мною.

Провів його у садок, де ми сіли за стіл в альтанці. Я попросив Уляну Гаврилівну зробити нам чаю. Лікар мовчав, поки вона не пішла.

— Іване Карповичу, я прибув до вас за дорученням у дуже важливій справі, — він зробив паузу, а я зобразив байдужість. — Ви, мабуть, здогадуєтеся, що я є членом одної організації, яка має на меті встановлення у нашій державі справедливого ладу.

— Що ви з бунтівників, я здогадуюся. Але не розумію, які у вас можуть бути справи до мене.

— Ми пропонуємо вам очолити організацію, яка стане легальним крилом нашої партії.

— Що? — чесно кажучи, він мене здивував.

— Іване Карповичу, наближається війна А війна — це час, коли влада слабшає. Згадайте Японську, тоді ми ледь не скинули царя. Зараз війна обіцяє бути значно важчою і не десь далеко, аж за Сибіром, а тут, поруч.

— Я прихильник правлячого дому і...

— Іване Карповичу, послухайте мене. Кілька хвилин, ознайомтесь із пропозицією, а потім уже вирішуйте. Будь ласка.

Я мовчу, він задоволено посміхається.

— Так ось, цілком можливо, що складеться ситуація, коли нинішня влада захитається. Так, зараз ми спостерігаємо патріотичне піднесення, усі тільки й говорять, що про розгром тевтонців, згадують Олександра Невського. Але німці й австріяки досить сильні, то цілком можливо, що блискавичної перемоги не буде. Війна може затягнутися. Великі втрати, порожня казна, невдоволення на місцях, економічна криза — все це боляче вдарить по авторитету влади, яка може впасти, ніби стигле яблуко. І тут важливо, у чиї руки влада впаде. Ми хочемо, щоб у наші. Ми сподіваємося, що в імперії нарешті відбудуться вільні вибори, і ми мусимо їх виграти. Для цього хочемо мати легальну та численну організацію з розгалуженою мережею по всій країні. І саме цю організацію ми пропонуємо очолити вам.

— Ні, — без жодного сумніву кажу я.

— Нагадую, що організація буде діяти виключно в межах закону. А вам ми пропонуємо двадцять тисяч як разовий платіж за вашу згоду і надалі по п’ять тисяч рублів щомісяця. Це ваша нагорода, на розбудову партії гроші будуть виділятися окремо.

— Ви що, почали друкувати рублі самотужки? — сміюся я.

— Повірте, у нас є гроші, — він ставить валізку на стіл, відкриває її. Я бачу тлусті пачки купюр. — Тут разовий платіж і сума за перші три місяці.

— Але чому я? — дивлюся на гроші, наче не можу від них відірватися.

— Бо ви дуже і дуже популярні в народі.

— Але це популярність блазня! Якісь анекдоти з моєю участю люди залюбки читають, але то ж так, забавки.

— Іване Карповичу, не прибідняйтеся. У вас величезний авторитет у народі. Люди, які читають про ваші пригоди, вважають вас справжнім героєм До того ж, ви їм соціально близькі.

— Який-який?

— Ви з мужиків, то ви для мужиків свій. Не просто свій, а такий свій, що досяг успіху. То вас послухаються. До того ж, ви вмієте запалювати людей. Ви ж змогли підняти на повстання забитих рабів у Паленій Буді. А як керували натовпом у Ромнах? Іване Карповичу, якби вибори проводилися зараз, ви б їх легко виграли, повірте мені.

— Я не хочу гратися з вогнем.

— Іване Карповичу, моя пропозиція безпечніша від більшості справ, за які ви бралися. Ви просто очолите легальну партію, виступите з кількома програмними матеріалами, цілком лояльними до влади. Кажу ще раз, наша мета — не роздмухувати революцію, це зробить війна і без нас. Тих, хто підніметься раніше, ніж треба, влада розчавить. Наша ж мета — мати сили для того, щоб ударити в той момент, коли влада захитається. Щоб обов’язково виграти. То ви нічим не ризикуєте. Зовсім.

— Мені добре і на хуторі...

— І добре! Вам не потрібно буде кудись переїздити. Живіть тут, займайтеся своїми справами, час від часу до вас будуть приїздити наші люди, щоб ознайомити з тими чи іншими заявами організації. І все! Здається, неважка робота за ті гроші, які ми пропонуємо.

— Ось це й підозріло.

— А в чому суть підозр? Ось гроші, ось наші умови.

— Стільки грошей просто так не платять.

— А ми й не платимо просто так. Ми платимо за ваше ім’я, авторитет, напрацьований роками. Якби влада була розумнішою, вона б чимдуж мусила бігти до вас, щоб залучити до лав своїх прихильників.

— Для чого? І так відомо, що я — стовп самодержавства.

— Іване Карповичу, давайте начистоту. Якщо ми готові платити за вашу прихильність, то влада — ні. Вона вважає, що ви мусите бути монархістом задарма. До того ж, — тут, я думаю, не відкрию великої таємниці: влада вас не любить. Ви для неї чужий, мужик, який замість того, щоб прислужувати та виконувати, почав свою гру, вибився у люди, став однією з найвідоміших осіб в імперії. Дуже багато впливових людей у владі вас просто ненавидять. І ось тепер подивіться на те, який вибір у вас є. Або задарма бути при владі, яка вас ненавидить, зневажає і тільки й мріє про те, щоб вдарити в спину, або за дуже хороші гроші дати можливість скористатися вашим ім’ям без будь-якого ризику. Мені здається, що вибір тут очевидний. Але вам вирішувати.

— Ні, —