Читати книгу - "Солодка цукерочка для боса , Вікторія Вецька"

— І хто ж це? — запитала я, відчуваючи, як у мені спалахнув інтерес, а серце прискорилося в очікуванні.

Кіра, зітхнувши, продовжила:

— Це була Марина. Вона ревнує тебе до Богдана Борисовича і думає, що твій таємничий шанувальник — це він. Але я не вважаю, що бос здатен на такі емоції. Він більше схожий на того, хто закохується в успіх, а не в людей.

Мої думки стрімко мчалися. Чи справді Марина може так вчинити? Чи може її ревність слугувати причиною для таких підступних вчинків? Я кинула погляд на порожнє місце, де раніше стояли квіти, і відчула, як в мені піднімалася хвиля обурення.

— Можливо, варто поговорити з нею? — запропонувала я, намагаючись знайти спосіб вирішити цю ситуацію.

— Я б не ризикувала, — зауважила Кіра, — Адже якщо Марина готова на такі вчинки, хто знає, нащо вона ще здатна? Можливо, краще триматися від неї подалі, принаймні поки не з'ясуємо, що насправді відбувається.

У моїй голові наростала метушня думок, я усвідомила, що відносини на роботі можуть виявитися набагато складнішими, ніж я гадала.

Мені стало моторошно. Чи справді я була таким приводом для гніву? Чи варті мої квіти всіх цих інтриг?

— До речі, я чула, що тобі говорила Олена, — продовжила Кіра, опускаючи голос. — Вона прийшла разом з тобою, тож, як і ти, не знала, хто це зробив. Але, можливо, подумала, що то хтось із чоловіків через ревнощі. Адже ми постійно бачимо, як на тебе дивиться Ігор.

Я здивувалася, що Кіра звернула увагу на Ігора. У моїй свідомості він був просто колегою, але її слова змусили мене задуматися.

— Ігор? — перепитала я, намагаючись зрозуміти, чому це так важливо. — Але ж ми просто спілкувалися, раніше. А зараз я з ним майже не перетиналася на роботі та й не звертала увагу.

Кіра знизила плечима, її вираз обличчя свідчив про те, що вона не була такою впевненою.

— Можливо, так. Але хіба ти не помітила, як він дивиться на тебе? 

Я задумалася над цими словами. Чи могла я раніше не звертати увагу на те, як Ігор час від часу затримував погляд, коли проходила повз його стіл?  Звичайно ж ні, адже моя голова була зайнята Богданом. А тепер думки не давали спокою: може, це він — мій таємничий шанувальник? Якби ж тільки знати напевне. Треба діяти обережно, вивчати його поведінку, але так, щоб не викликати підозр. Одне неправильне слово чи жест — і все зруйнується.

Та це лише одна з багатьох думок, які обсідали мене. Загадки для Богдана, друга коробка цукерок, вечеря з ним і Мариною… усе це змішалося в голові, створюючи хаос. Хотілося втекти, взяти паузу від щоденних турбот, але, мабуть, відпочинок залишиться лише у мріях.