Читати книгу - "Бар «Когут»"

Узявши ще довшу паузу, Марк підступив до третього імпівця, який стояв занадто близько до нього, і гавкнув через його плече Тодду:

— Додай у список: «Т. Ватсон». Що означає Т?

Ватсон мигцем роззирнувся й переступив із ноги на ногу.

— Що таке, пане Ватсоне, ви не знаєте власне ім’я?

— Тревіс.

— Молодчина! Додай до судового позову Тревіса Ватсона.

Тодд занотував. Зола позадкувала, щоб дистанціюватися від цього дикуна. Повернувшись до телефонної «розмови», Марк сказав:

— Так, Кінсі, слухай, я в Бардтаунському центрі утримання і тут порушують право нашої клієнтки на побачення із сім’єю. Я хочу, щоб ти швидко підготував позов і чимскоріш зареєстрував справу в суді. Зараз я вишлю тобі імена відповідачів. — Він зробив паузу, ніби когось вислуховуючи. — Правильно. Почни з Нацбезпеки та ІМП, потім додай імена... зараз, зачекай. — Марк послідовно вказав на прізвища трьох дам, трьох імпівців і Макілвейна. — Заразом — сім особистих позовів.

Марк подивився на інших імпівців і запитав:

— Хтось іще хоче приєднатися?

Вони знову відійшли, на цей раз подалі.

— Схоже, що ні. Кінсі, зроби все якнайшвидше.

Знову пауза. Ґібсон і Ватсон нажахано глянули на Макілвейна. Три дами стояли з виряченими очима й боялися поворухнутися. Марк знов сказав у телефон:

— Чудово! Зареєструй позов негайно через інтернет. Східний округ Пенсільванії, федеральний суд. Подивись там, чи не вдасться залучити суддю Бакстера. Він на них усіх собак спустить. Передзвони за десять хвилин.

Марк відвів телефон від вуха й сховав у кишеню. Глянув на Макілвейна й сказав:

— Я подаю позови на кожного з вас особисто за грошові збитки. Коли я їх зареєструю, розпочнеться розгляд справи в суді, і на ваші зарплати та майно буде накладено арешт. — Він обернувся й гаркнув на Тодда: — Давай сюди імена.

Зола і Тодд пішли за ним до шеренги стільців під стіною. Вони всілися і Марк знову витягнув телефон. Узявши в Тодда список, він прикинувся, що набиває в телефон сім імен. Макілвейн врешті заворушився. Глибоко зітхнувши, він підійшов до них із силуваною посмішкою і спитав:

— Слухайте, а ми можемо якось домовитись?

ЧЕРЕЗ ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН агент Ґібсон провів їх до маленької кімнати в задній частині адміністративного корпусу і наказав чекати. Коли вони залишилися наодинці, Тодд спитав:

— Ти в курсі, що ти псих?

— Але ж вийшло, — відповів Марк, самовдоволено вишкірившись.

— Не хотіла б я, щоб ти подав на мене позов, — розсміялася Зола.

— І нащо та адвокатська ліцензія? — поставив запитання Марк.

— Бо якщо практикуватимеш без неї, проблем не оберешся,— сказав Тодд.

— Гадаєш, ці клоуни телефонуватимуть у вашингтонську асоціацію адвокатів, щоб підтвердити наявність ліцензії?

Зола відкрила свою велику сумку й дістала звідти чорний хіджаб. Марк із Тоддом дивилися, як вона, покривши ним голову й плечі, затягувала його, доки він не сів як треба.

— Вважається, що я мушу носити його в присутності чоловіків не з моєї сім’ї, — обґрунтувала вона.

— Яка файна мусульманочка, — промовив Тодд. — І довга сукня замість тих вузьких джинсів, якими всі ми захоплювалися роками.

— Які там джинси. Це найменше, що я можу зробити для батьків, яких ще невідомо коли побачу.

— А я вважаю, ти приваблива, — озвався Марк.

— Я приваблива, тільки мовчіть про це, добре? Мій батько вельми підозріливий.

— Радше цнотлива на вигляд, — сказав Тодд.

— Цить! — наказала вона.

Двері відчинилися. У кімнатку позаходили її батьки й брат Бо. Мати Золи, Фанта, вчепилася в неї і притиснула до грудей, і вона, й Зола були в сльозах. Потім Зола обійняла свого батька Абду й брата Бо і, нарешті, подивилася на Тодда з Марком. Вона відрекомендувала їх як друзів із юридичної школи, які підвезли її з Вашингтона. Марк і Тодд потисли руки Бо й Абду, але не її матері. Батько Золи дякував їм знов і знов, і, коли настала хвилина ніякової тиші, Марк сказав:

— Ми почекаємо в коридорі.

Коли хлопці вийшли з кімнати, вся сім’я розридалася.

11

У ВІВТОРОК НА СВІТАНКУ, коли катер поліції округу Колумбія крейсував біля вузької протоки до водосховища Тайдал-Бейсін на східному березі річки Потомак, один із полісменів помітив щось дивне. Коли катер підійшов ближче, з’ясувалося, що то було тіло: вибілене, роздуте, застрягле в прибережних чагарях неподалік від Меморіалу Джефферсона.

Марк ще спав, коли подзвонив детектив Свейзі. Він описав знахідку і сказав, що вже зателефонував панові Таннеру, який повернувся додому в Мартінсбурґ разом із матір’ю Горді й сім’єю Карві. Ані Тодд, ані Марк не розмовляли з Брендою, її батьком і Таннерами після неприємної суботньої зустрічі. Вочевидь, якоїсь миті у понеділок сім’ї вирішили, що не буде жодного пуття з того, що вони чекатимуть у столиці.

Марк сповістив Тодда й Золу. Вони домовилися за годину зустрітися вдома у неї. За десять хвилин, коли Марк сидів на дивані в пітьмі й цмулив каву, задзвонив телефон. Це був батько Горді. Марк довго дивився на телефон, потім знехотя відповів на дзвінок. Він висловив співчуття й не знав, про що ще говорити, коли пан Таннер спитав:

— Слухай, Марку, не міг би ти зробити нам ласку?

Інстинктивно, він майже сказав «ні», але останньої миті схаменувся:

— Так, звісно.

— Чи не могли б ви з Тоддом поїхати до моргу та впізнати тіло. Я зараз просто не в змозі туди їхати, особливо через таке.

Марка це вразило. Ще три дні тому обидві сім’ї звинувачували його в смерті Горді, а зараз вони прохають його виконати найгірше завдання з усіх, що можна уявити. Позаяк Марк ніяк не відреагував, пан Таннер сказав:

— Просто наразі ми всі вкрай розбиті, а ви з Тоддом усе одно там. Будь ласка. Так, я розумію, жахливе прохання, але ви безмірно допомогли б нам.

— Звісно, — неочікувано для себе погодився Марк.

ТІЛО ЗАБРАЛИ ДО ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ медичної експертизи, в якому також розташовувався морг. Тодд зупинив машину біля сучасного скляного будинку, і вони відшукали вхід. Детектив Свейзі вже очікував на них у вестибюлі й подякував їм за те, що вони прийшли. Він подивився на Золу й сказав:

— Щиро кажучи, не думаю, що вам треба це бачити.

— Я і не збиралася. Зачекаю тут.

— Гаразд. Онде кімната