Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Мілено, чому ти не спиш? — запитав Ярослав, вдаючи великий інтерес до того, що відбувалося на екрані.
— Не хочу, — відповіла впевнено і підійшла до нього ближче. — А ти чому не лягаєш?
— Сон не йде… Вирішив ще трохи бокс подивитися.
Серйозно? Треба це миттєво виправляти!.. Хотілося, щоб мій хлопець зараз гладив мою оголену ногу, що знаходилася в кількох сантиметрах від його руки, а не втупився в розбиті пики на екрані. Тому ось цей відсторонений робот, що вселився в Ярика, мені не подобався. Тож доведеться його нейтралізувати…
Поміркувавши кілька секунд, я згенерувала у своїй голові досить простенький, але цікавий план. І дуже сподівалася, що мені вдасться успішно його втілити, щоб нарешті вивести Ярика з цього відчуженого стану.
— За кого ти вболіваєш? — безтурботно звернулася до хлопця, маючи на увазі суперників на рингу.
— Ну звісно за нашого, Мілено! — він награно обурився, натякаючи на моє безглузде запитання.
— Це котрий із них? Той, що з татуюванням чи без? — далі продовжувала вдавати свій інтерес до боксерів.
— З татуюванням. Його звати Олександр Усик. Він — чемпіон світу у важкій вазі.
Та ти що!.. Та хоч Вася Носик… Мені до лампочки… Даремно стараєшся, любий. Досягнення цього боксера, як і він сам, мене зовсім не цікавили, а ось його татуювання дуже навіть згодилося.
— До речі, щойно згадала, у тебе теж є тату, — невинно кліпала віями.
— Ага... Є.
— А покажи мені його, — ніби ненароком перейшла до кульмінації свого плану. — Я хочу глянути, що там зображено.
І на цьому самому моменті, я відчула, як вдаваний спокій хлопця зійшов нанівець і він весь напружився.
— Там немає нічого цікавого… Завтра подивишся… — Ярик намагався загасити мою цікавість, але в нього не було жодного шансу.
— Я хочу сьогодні! — вперто наполягала на своєму. — Що ти там приховуєш, Ярику?
— Нічого…
По виразу його обличчя я бачила, що хлопцю не подобався мій задум. Але все ж таки він мені не відмовив і неохоче підчепив пальцями футболку. Вже за мить вона опинилася на бильці дивану, а я подумки посміхнулася через успішність свого задуму. Яка ж ти все-таки хитра бешкетниця, Мілено!.. Колись точно отримаєш за це …
Щойно Ярик оголив свої груди, я почала з цікавістю розглядати набитий малюнок. Як виявилося, у нього на грудях був зображений китайський дракон. Тулуб цієї істоти вигинався з плеча, а роззявлена вусата пащека ледь торкалася ключиці з правого боку; хвоста не помітила, мабуть, малюнок починався зі спини Ярослава. Втім, я навіть не уявляла, що переді мною відкриється така краса. І зараз мова не лише про татуювання… Окрім неймовірного малюнка, я побачила мужні та накачані груди хлопця, і тому нервово ковтнула від цієї картини. Не втрималась, щоб не торкнутися його пальчиками, від чого Ярик напружився ще більше. Разом з його напругою зростала й моя власна, і я ледь втрималася, щоб палко не впитися в його вуста. Але, дякувати Богу, мені вистачило сил не поспішати…
Повільно пересівши з дивану до хлопця на коліна, я обережно провела пальцями по доріжці з чорнил. Не поспішаючи виводила лінії, невагомо торкаючись до шкіри пальцями, паралельно спостерігаючи за реакцією Ярика. Захопившись процесом, я не відразу відчула, як руки хлопця міцно зімкнулися на моїй талії. Він мовчки утримував мене на собі, і не промовляючи ні слова, важко сопів.
— Воно дуже гарне, — прошепотіла на одному подиху, захоплюючи Ярика в полон своїх очей.
Він нічого не відповів. Лише знову незадоволено звів брови до купи, ховаючи від мене свій погляд. Нервово видихнувши, я відкинула усі сумніви й зробила те, заради чого, власне, і затіяла цю виставу. Облизавши нижню губу, я повільно провела пальцями по шиї хлопця, а потім опустилася до його грудей і залишила на них свої долоні, натякаючи хлопцю на свої справжні бажання. Вмить чоловіче тіло ще більше напружилося, а під моїми долонями, немов утворився камінь. Він міцніше стиснув руки на моїй талії, намертво утримуючи мене в одному положенні.
— Що ти робиш, Мілено? — голос Ярика був просочений хрипотою.
Замість відповіді я поцілувала його в губи, але він не відповів. Тому я продовжила свої пестощі й, схилившись до його шиї, торкнулася вустами пульсуючої жилки на ній. А потім не втрималася та легенько лизнула язиком мочку його вуха. І після цього Ярик не витримав. Він сердито вдихнув повітря через ніс і нагримав на мене, як на невгамовну дитину.
— Мілено, досить цих ігор! Чого ти добиваєшся?! — голос хлопця дзвенів металом, а в очах з'явився гнівний блиск. — Навіщо ти граєш з вогнем?!
Ярик пропалював мене розгніваним поглядом і я на мить навіть розгубилася. Але потім все ж таки взяла себе в руки й тихо прошепотіла:
— Бо цей вогонь зводить мене з розуму… А ще я дуже сильно його кохаю.
Не зважаючи на свою відповідь, я відчувала, що почала перелякано тремтіти. Уся моя впевненість враз випарувалася і я дуже боялася, що Ярик мене відштовхне. Відчуваючи, що в кутиках очей почали збиратися непрохані сльози, я насварила себе за свою нерозумну витівку.
Навіщо я взагалі вигадала цю дурнувату гру? Дурепа… Треба було одразу сказати все, як є… А тепер я вже взагалі не знала, що мені робити. І опустивши очі додолу, намагалася не заплакати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти — мої крила, Вікторія Франко», після закриття браузера.