Читати книгу - "Мій чоловік за контрактом , Кетрін Сі"

«Час процвітання стає прекраснішим завдяки дружбі, а час горя – легшим, якщо розділити його з другом.»

Я так давно нікуди не виїжджала, навіть за місто, що просто всю дорогу їхала та споглядала неймовірні краєвиди природи. Тайлер іноді хотів поговорити зі мною, але я давала настільки короткі відповіді на його запитання, що він втрачав інтерес. 

На даний момент, ми зупинилися на заправці для того, щоб заправити машину та сходити до туалету. З другою задачею я впоралася досить швидко і вже ходила по магазину чекаючи Тайлера. Він підійшов так тихо, що я навіть не встигла зрозуміти цього.

— Хочеш якісь снеки? — здригнулася. 

У цей час я тримала в руках жувальних ведмедиків. 

— Налякав мене, — поглянула на чоловіка. 

— Вибач, я не хотів. 

— А ти щось хочеш? 

— Я б з'їв якийсь сендвіч та випив апельсинового соку, — мовив він. 

Насправді, я також відчуваю голод, ми з ранку, ще нічого не їли. Відклавши пачку мармеладок я попрямувала в бік готової їжі. 

— Який ти хочеш? 

Тайлер уважно вивчав вітрину з різними сендвічами та булочками. 

— Я буду з куркою, — обрала першою.

— Тож я буду з шинкою. — до нас підійшов продавець, — Дайте будь ласка, один сендвіч з куркою і один з шинкою. 

— Ще щось? 

— Ні. 

Нам віддали нашу їжу і ми попрямували до відділу з напоями. Тут був досить великий магазин, не такий як зазвичай на заправках. Напевно через те, що тут поряд є будиночки для туристів.

— Тобі який? — я почала розглядати стелаж з соками. 

— Я хочу яблучний. 

Тайлер взяв сік який обрала я і собі апельсиновий.  

Оплативши наші покупки ми пішли назад до машини. Небо потроху затягували сірі хмари, а це означає одне — буде дощ. 

Опинившись у салоні чорного автомобіля я відчула вже знайомими та звичний для мене аромат парфуму Тайлера. 

За декілька хвилин весь салон автомобіля був заповнений запахом їжі, що ми їли з великим апетитом. 

— Хто такий цей дядько Берт? — зробила ковток соку. 

— Я вже давненько з ним працюю, але кожного разу, як вперше, дивуюся його нахабності. 

— Ви з Ітаном налякали мене розповідями про нього, — зізналася я. 

— Альберт — рідний дядько Ітана. 

Ця новина трохи шокувала мене, я не очікувала, що познайомлюсь з родичем найкращого друга Тайлера. 

— Моя тобі порада, — не кажи Берту, що в нього смачне вино, він змусить тебе випивати з ним всю ніч. 

— А обов'язково пити? — спантеличено запитала я. 

— Не вмієш пити? 

— Ти сам був проти того, щоб я пила алкоголь, сказав, що не переносиш його. 

— Це правда, я ненавиджу алкоголь, але це заради роботи, тож доведеться випити.

— Зрозуміло. — пити буду я, краще вже мені нехай буде погано, ніж Тайлеру, він має ще контролювати завтра процес виготовлення нової колекції. 

Ми заїхали на якийсь пагорб і загальмували. 

— Приїхали, — сказав Тайлер і я вийшла з машини. Переді мною був старенький будинок, який мав паркан з декількох великих дерев, а трохи далі було щось подібне до хліва. 

— Неочікувано. 

— Хоч у дядька Берта вдосталь грошей, він ніколи не любить цим хизуватися, тому живе у цій халупі, — Тайлер вимовив останнє слова і одразу отримав по потилиці. 

— Ще раз назвеш мій будинок халупою і будеш спати на вулиці. — мене розсмішила ця ситуація і я ледве стримала сміх. 

Дядько Берт виявився досить міцним та кремезним чолов'ягою. Він мав засмаглу шкіру, темне волосся і блакитні, — мов небо, — очі. 

— Привіт, ти Абігейл? — він подав мені руку, тож я потиснула її у відповідь.

— Доброго дня, — трохи невпевнено мовила я, — Так, я Абігейл. 

— Яка мила дівчина, — Берт поглянув на Тайлера. — Очікував побачити якусь силіконову ляльку без манер, але вона не така. Ти здивував мене, Тайлере. 

— Дядько Берт, негарно таке казати про дівчат. 

— Знаю, — єдине, що він сказав перш, ніж пішов до будинку. 

Тайлер взяв мене за руку і повів за собою. 

У будинку Альберта було досить таки затишно. Як і очікувалося, перше, що нам запропонував Берт — вино. Минула вже година з нашого приїзду і ми вже випили одну пляшку вина. Це вино було не таке, як в магазині, воно було схоже на звичайний ягідний сік, тож я навіть не відчувала, що п'ю алкоголь. Непомітно для дядька Берта я міняла місцями свій келих з келихом Тайлера, коли випила один. Звісно чоловік також пив алкоголь, але не так багато як я. 

Коли на вулиці вже стемніло, ми нарешті пішли поглянути на той самий рідкісний Тааффеіт, заради якого і приїхали сюди. Він знаходився у будівлі, яку я прийняла за хлів, але це була майстерня дядька Берта, саме тут він обробляє всі цінні мінерали які знаходить, або підкуповує у дурників, які не тямлять, що знайшли. 

— Цей Тааффеіт мене віддала жінка, яку я прихистив у холодну зимову ніч, — загадково мовив Альберт. — Я був здивований тим, що вона віддала таку цінну річ мені. 

— Цікаво, звідки він у неї. 

— Це вже не моя справа, навіть якщо вона його вкрала. 

— Він такий гарний, — нарешті хоча б щось змогла сказати я. 

Мінерал був не дуже великим, але таким гарним, що я не могла повірити, що дійсно бачу його. 

— Радий, що пані оцінила.

Врешті ми повернулися назад до будинку і Альберт відкрив третю пляшку.

— Дядьку Берт, можливо досить?

— Не знаєш правил? — Тайлер опустив голову, — Тоді мовчи як знаєш. 

— Хотілося би й мені дізнатися ці правила. 

— Все просто, — почав пояснювати Берт, — Випиваєш менше трьох літрів — спиш в моїй майстерні. 

— Менше трьох на особу, чи всі разом? 

— А ви чимось схожі. Тайлер коли вперше потрапив до мене, самотужки випив три літри, оскільки не зрозумів, що це мають випити всі разом, а потім..

— Дядько Берт! — Тайлер спробував зупинити розповідь, але не вдалося.

— А потім бігав з голою дупою по пагорбу! 

На цей раз я не змогла втримати сміх, навіть суворий погляд Тайлера не зміг зупинити мене.