Читати книгу - "Безхатько в подарунок, Селена Рейні"

– Це найкраща новорічна вечеря за багато років, – зізнався, коли наївшись відкинувся на спинку стільця. – Останнім часом я постійно їв щось запліснявіле та старе.

І лише зараз зрозумів, що звичайний салат з буряка та картопля з горщика нічим не гірші ніж горгонзола чи хамон.

Дівчина ж сумно подивилася на нього. Тоді підвелася.

– У мене є для тебе подарунок.

– Справді? – здивувався.

– Так, – пішла у свою кімнату і повернулася через хвилину з пакунком. – Відкрий, – простягнула.

Павло із захопленням розмотав папір і зазирнув у середину.

– Шапка! Коли ти її сплела?

– Почала вчора вночі. А сьогодні завершила, коли ти готував нам сніданок та обід. Вона проста, але тепла. Подумала, що стане тобі у пригоді.

– Дякую, – щиро мовив. – Я носитиму її щодня, – пообіцяв. – Коли виберемося, з мене подарунок.

– Ти що! Не варто! Ти вже й так повинен повести мене на хот-дог.

– Запевняю, що я здатен на значно більше. Тому, поки ми тут, сміливо загадуй побажання.

– Добре. Може зараз зіграємо партію в шахи, а тоді повернемося до столу для десерту?

– Клас.

– Тоді ти розставляй фігури на дошці, а я винесу кілька тарілок на веранду.

Оскільки стіл все ще був зайнятий солодощами, Павло поставив дошку на ліжку, що стояло ближче до грубки, – Мурза саме гуляла на дворі. А щоб було видніше, переніс на підвіконня свічку. Христина повернулася через кілька хвилин. Сіла навпроти та після того, як тричі програла йому, закрила шахівницю.

– Тебе неможливо обіграти! – ображено сказала.

– Я майже щодня граю у шахи. Коли немає роботи, то виходжу у парк. А там безліч охочих позмагатися.

– Зрозуміло, – зітхнула. – Готовий до узвару з перекладенцем?

– Так, – впевнено заявив.

Вони знову сіли за стіл. І коли Павло покуштував десерт, то від задоволення застогнав. Пісочне солодке тісто ідеально поєднувалося з кислим смородиновим варенням. А запивати все це ароматним узваром було суцільною насолодою.

Павло зітхнув від ситної втіхи. А Христина якось журно повісила голову.

– Що тебе тривожить? – поцікавився.

– Сумно, що не зможу загадати бажання опівночі, – вкотре кинула погляд на годинник у серванті, який показував неправильний час.

– Заплющ очі, – попросив.

Вона здивовано глипнула на нього.

– Довірся мені.

Усміхнувшись, дівчина опустила повіки.

Павло підвівся, підійшов до серванта, взяв годинник. Покрутив важіль і зупинив стрілку за хвилину до опівночі.

– А тепер розплющуй, – взяв її за руки й підвів до серванта.

– І що? – весело запитала.

– У тебе залишилося п’ятдесят секунд, щоб загадати бажання, – вказав на годинник. – Знаю, що весь світ зустрічатиме Новий рік в інший час. Але у нас з тобою зараз власний всесвіт. Чи не так?

– Так, – прошепотіла.

Заплющила очі. А Павло спостерігав за тим, як змінюються емоції на обличчі дівчини. Спершу вона була серйозною, а тоді личко стало замріяно-ніжним.

– П’ять. Чотири. Три. Два. Один. З липовим Новим роком! – привітала.

– З нашим Новим роком! – поправив її. – Потанцюємо?

– Музики немає, – усміхнулася, але руку йому подала.

– І що? – потягнув її до себе. – Хіба чоловік запрошує жінку на танець, бо йому подобається музика? Ні. Він хоче танцювати, бо йому подобається партнерка. Але якщо ти так бажаєш, я заспіваю для тебе.

Павло прокашлявся, а тоді затягнув популярну повільну пісню. Христина витерпіла лише хвилину.

– Досить! Ти жахливо співаєш, – реготала.

– Що? Те, що в мене ні голосу, ні слуху ще не означає, що з мене поганий артист.

– Якщо я вже і танцюватиму з тобою, то в тиші.

Вона підійшла до нього ще ближче. Чоловік поклав руку їй на талію і повів кімнатою.

– Хмм…

– Що? – підвела до нього очі.

– Не думав, що ти погодишся зі мною танцювати після того, як я тобі співав.

– Так, з музикою ти не дружиш. Але у тебе безліч інших талантів.

– Справді? Це ж які? – його рука поповзла вверх і пальці торкнулися голої шкіри над кофтиною.

– Ти кмітливий…

– Я ледь не спалив літню кухню. Сплутав салат з баклажанів з варенням. Не знав, яка на смак ріпа.

– Але розгадав усі слова у сканворді, яких не знала я. І ти працьовитий.

– Я просто виконую роботу, яку ти доручаєш мені.

– З тобою весело.

– Це якийсь нонсенс! Досі ніхто не сміявся з моїх жартів так, як ти. Думаю, це через те, що я симпатичний тобі. Так же? – лукаво примружив очі.