Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

Усі затамували подих, ніби це було жеребкування стикувальних матчів ліги Європи як мінімум, а не безглузді фанти. І я з цікавістю подумав, що ж там за жах вони понаписали, що так тремтять тепер.

Нарешті, рука Ігната опустилася в мішок і витягла згорнутий клаптик паперу. Ігнат прочитав ім'я, із загадковим виглядом обвів присутніх, витримав театральну паузу і урочисто проголосив:

- Ліка.

З усіх боків почулися шумні видихи полегшення. Ліка витяглася прямо, мов струна, дивлячись на Ігната широко розплющеними очима і, здається, навіть зблідла трохи.

Я ж ледь на місці не підстрибнув, так мене порадував результат жеребкування. Здається, на той момент я відчув щось дуже схоже на тріумф. По тілу пройшла легка хвиля збудження, і я в передчутті поглянув на другий мішечок із завданнями.

- Вітаю, Азія. Це твій дебют. - з незлобною усмішкою промовив брат, простягаючи дівчині відкритий мішок.

Та тяжко проковтнула і повільно засунула руку всередину мішка, з таким виглядом, ніби сунула її в яму з отруйними павуками. Тепер уже я затамував подих, мало не молячись, щоб вона витягла щось більш жорсткіше. Але дівчина дістала листок, прочитала і брови її зійшлися на переніссі.

-Прочитати напам'ять вірш. Гучно і з виразом. На міській площі. - прочитала вона вголос і знову згорнула аркуш. - Ну, і хто це придумав? - Вона обвела сердитим поглядом гравців.

- Я. - почувся Полін писк. Вона відліпилася від Ігната і підійшла до Ліки, подивилася на неї з жалем. - Вибач, - простягла Поля, - але, повір мені, це, швидше за все, найнешкідливіше з усього, що там було.

Почулися смішки та голосні вигуки, народ закивав, на обличчях деяких пацанів з'явилися химерні посмішки. Я похитав головою – от збоченці. 

В очікуванні подивився на Ліку.

Я подумки потирав руки в передчутті. А дівчина виглядала спантеличеною і трохи розгубленою. На якусь мить мені навіть здалося, що вона зараз відмовиться і зіллється. Але ні. Вона ляснула себе долонями по колінах і з рішучим виглядом підвелася з дивана.

- Ну, ми йдемо на площу чи що? - бадьоро покинула дівчина і, не чекаючи реакції оточуючих, попленталася до виходу.

У результаті на площу вирушили лише п'ятеро людей. Ігнат із Поліною: чи то в якості підтримки, чи то Поля відчувала свою відповідальність за те, що відбувається. Льоха: ну не міг же він кинути в такій делікатній ситуації свою супутницю. Ну і я, звісно. Я б нізащо не пропустив таку подію.

Ліка всю дорогу до площі щось бурмотіла під ніс. Повторювала слова вірша? А може лаяла мене? Я абсолютно точно чув серед її бурчання щось на кшталт “засранець” та “дурні правила”.

Зрештою, ми дійшли до площі. Народу, на жаль, було замало в таку пізню годину. Але хай хоч так. Я голосно поплескав у долоні і оголосив:

- Прошу вашої уваги, друзі. Зараз ви почуєте вірш у виконанні Ліки Бикової. Вона дуже старалася, готувалася. Це її перший виступ, не судіть суворо. Підтримайте дівчину та привітайте її оплесками.

Я активно заплескав - аж долоні засвербіли, але ніхто мене не підтримав. Льоха боляче штовхнув мене в плече, процідивши крізь зуби "вгамуйся", а Ліка, що стиснулася після моїх слів в грудку, нагородила поглядом, в якому чітко читалася обіцянка моєї швидкої смерті. Я посміхнувся щасливою усмішкою, подав руку дівчині і жартівливо вклонився, запрошуючи її піднятися на бетонне піднесення чаші фонтану, наче на сцену. Вона з ненавистю пхнула долоню в мою руки, сперлася і зробила крок, підводячись.

Оглянула перехожих, що гуляли. Ніхто не звертав на неї уваги, хіба що пара роззяв кинули зацікавлені косі погляди. Вона глибоко зітхнула, бліда, розгублена і трохи налякана, і заплющила очі.

Я затамував подих.

Я очікував, що вона розповість якийсь дитячий віршик чи щось із шкільної програми. Я вже приготувався насміхатися, сміятися і знущально аплодувати після закінчення. Навіть слова підготував. Але почулися її негучні слова, і жартувати мені різко перехотілося.

Давай зіграємо спектакль,

Розділим наші спільні ролі,

Ти будеш вільним в небі птахом,

А я внизу буду в неволі,

Ти будеш в домі альманахом,

А я забутою надворі,

Покинута самим Аллахом,

Газетою про дні у волі.

Давай ти будеш у театрі

Листком з троянд на антресолі,

А я в кімнаті психопата,

Канабісом в руці й на столі.

Давай ти будеш на пероні,

За мить кохання обіймати,

А я - самотній в переході -

Свою гітару і співати.

Давай ти будеш скарбом в морі,

Тебе усі будуть шукати,

А я монеткою в Босфорі,

Метал об камінь протирати.

Давай ти будеш визначною,

Червоною робити дату.

Я буду цифрою простою,