Читати книгу - "Терпкий смак кохання, Ерін Кас "

У столиці дощить. Майже годину ми добираємося до юридичної компанії знайомого, щоб поставити останні підписи у документах. Відпускаю водія відпочивати, а сам заходжу до будівлі. Мене вже чекають, сервіс у Руслана на вищому рівні.

— Ярославе Андрійовичу, привіт, — він зустрічає мене у своєму кабінеті.

— Привіт, — тисну його руку. — Усе готово?

— Ображаєш. Каву?

— Не відмовлюся навіть пообідати, — сідаю на стілець.

— Зараз ми усе підпишемо, а тоді відзначимо, — він теж сідає й відкриває теку. Подає мені папери, які, перечитавши, підписую. Підпис колишнього власника готелю уже стоїть.

— Ось так легко люди стають власниками готелів, — задоволено промовляє Руслан.

— Легко, коли звертаються до професіоналів, — і це правда, працювати з Русланом в задоволення.

— Сподіваюся, це тільки перший готель серед багатьох?

— Звісно, — стримано усміхаюся, але своїми планами ніколи не ділюсь.

— А тепер обідати, — плескає у долоні приятель. — У когось попереду багато справ.  

Обід виходить пізній, а після нього тіло вимагає горизонтального положення та міцного сну. Сподіваюся, що ніч вже у моєму готелі мине спокійно і мені не доведеться кроїти усе з першого дня. Насправді я не збирався так швидко його купувати, але коли почув про продаж вирішив не гаяти часу, поки не випередив хтось кмітливіший.

Через негоду таксі затримується. До готелю добираюся довго і в темноті. На годиннику п’ята вечора, а таке відчуття, що вже глибока ніч. З вікна авто оглядаю будівлю готелю, розраховуюся і виходжу. Переді мною вискакує дівчина, ховається під накриття, відкриваючи парасолю. Швейцара немає і це перший мінус. Якщо вона мешкає тут, було б зручніше, якби він допоміг. Збираюся увійти, відчиняю двері, але на мене налітають…

Віка.

Серце робить гучний удар. Її великі карі очі дивляться розгублено, злякано. Поки я намагаюся зрозуміти, що це не чергове видіння, вона відлітає від мене так само швидко, як налетіла. Просто зникає за пеленою дощу. Розгублено дивлюся їй услід, забувши про усе.

— Вам допомогти? — запитує дівчина, що воювала з парасолею.

— Ні, — кидаю грубо і зникаю за дверима готелю.

Невже це вона? Але як? Чотири довгих роки минуло і жодного разу ми не перетиналися. Жодного. Чому це сталося саме тоді, коли я нарешті устаткував своє життя? У ньому немає місця минулому.