Читати книгу - "Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart"

Прокинулася я на колінах у сплячого чоловіка. Він сидів у масивному шкіряному кріслі в затишному середніх розмірах кабінеті. Чоловік міцно притискав мене до себе. На його обличчі грала посмішка, але він тихо сопів і стискав мене за плече та талію обіймаючи руками.
Від його близькості на моїх щоках з'явився рум'янець і я нарешті зважилася розглянути його обличчя уважніше. Довгі густі чорні вії раптово заворушилися і я зустріла повний пристрасті погляд. Ще мить і його губи жадібно вп'ялися в мої всього на мить.
- Доброго ранку, кохана! - Прошепотів він хрипко, після чого підвівся і посадив мене замість себе у крісло. - На деякий час мені потрібно буде піти. Повернуся, вже буде момент нашої ночі разом.
Більше не глянувши в мій бік, він просто зник у порталі, що відкрився перед ним.
- Не переживайте місіс, ви не встигнете озирнутися, а ваш чоловік уже повернеться до вас.
Поглядом ковзнула по яскраво освітленій ранковим сонцем кімнаті. Над собою помітила великого павука. Мабуть, це той самий звір, що вчора прогулювався біля наших вікон.
- Я Джі, комендант-охоронець цього гуртожитку. Поспішайте, через кілька хвилин підйом!
Павук у висоту мені приблизно до пояса, сяяв своїми очима і тицяв однією лапкою на двері. І я кинулася швидко покидати цю вишукано обставлену різьбленими меблями кімнату.
- Якщо що, покличте на ім'я, - кричав мені навздогін павукоподібний, що різко опустився на підлогу.
Вже через кілька хвилин я із задоволенням смакувала сирними оладками щедро политими вишневим варенням.
- Чудово, - пробурмотіла прикриваючи очі.
Зрозуміло шеф-кухар постарався і я навіть обняла його ковзнувши за столик при виході із їдальні. Де біля дверей мене чекала сердита Надін.
- Ну і де ви ночували? - Бубоніла вона собі під ніс. У звичайній формі Академії, вона мала чудовий вигляд. - Ось що я робитиму, якщо раптом що з вами трапиться? І знайти вас усю ніч не могли. Цей темний вас сховав від очей. Сподіваюся, він вас не образив пані?
- Ні, - червоніючи я спробувала забути ранковий поцілунок.
Служниця проводила мене до аудиторії й сама зникла попрямувавши далі коридором.
Зазирнувши до зали, я здивовано підняла брову. Столи вже розставили правильно, а на моєму місці сів Річард Неір. Відьма тільки з благанням у погляді покосилася на мене.
- Це моє місце! - Проговорила наближаючись до хлопця. - Не будете такі люб'язні шановний сір Неір звільнити його? А то як би ваш багато шановний зад не прилип до стільця, - я хоч попередила вже збираючи на кінчиках пальців світло малюючи руну липучки.
- Не сподівайся Оуен, я сидітиму там де захочу. І лише маленький, твій поцілунок змусить мене зрушити з цього місця.
- Хіба такому, як ви, варто вимолювати поцілунки у дівчат?
Річард зло стиснув губи й сердито примружив очі поглядаючи на мене.
- Не наривайся Оуен, бо я...
- А то що? - З викликом поглянула я на нього.
- А то боюся, що перетворю твоє життя на пекло. - Попередив мене Річард.
- А ти не бійся.
Поплескавши його по плечу відправила руну на його тіло.
- Починай прямісінько зараз, можливо висьорбувати менше наслідки доведеться.
- Я теж пересяду, - зрозуміла мій задум Афія.
І тепер ми обидві попрямували в кінець залу до вільного столу.
- Бідолашний, - вищирилася сусідка.
Чула відьми більш сприйнятливі до нанесених невидимих магічних печаток.
- У твоєму роду точно не було відьом? - Зашепотіла подруга.
Я лише знизала плечима. Звідки мені знати? Мама померла рано, я тоді ще була маленькою.
- Оуен, ти ще пошкодуєш! - Віддавалися звуки від клубка поламаних меблів.
- Оуен, Неїр до ректора! - Заверещав патлатий сивий дідусь, що саме в цей час заходив до зали.
Він одним помахом руки зняв мою руну з хлопця й оголив в щелепі гострі, не людські зуби. Після цього в мене прокинулося бажання швидше покинути аудиторію.
Поки ми мовчки йшли до кабінету ректора, Річард постійно хмурився і відводив очі в бік від мене. Але намагався ступати крок в крок зі мною. І ось... ми нарешті прийшли. Постукали у двері. Нам відповіли глухе:
- Увійдіть.
Ректор явно був не в дусі. Магістр Світла направив на нас свій пильний погляд блакитних очей. Я судомно проковтнула набрану у роті слину, трохи позадкувавши від паніки натрапивши на Річарда ззаду. В очах ректора танцювали крижані крижинки, і температура в кімнаті від цього здавалося, була знижена.
- Студентка Оуен! - Прогарчав цей, здавалося, не знайомий тип. Ну ніяк він не був схожий на того веселуна якого я знала раніше.
- Пане ректоре, - прикрив мене собою Неір. - Я її спровокував. Вона нічого такого не зробила.
- Нічого? - Вібрувальний голос змусив здригнутися навіть мого несподіваного захисника. - Сідайте, - вказав він на зручні крісла поряд зі столом. - Ви хоч розумієте що ссори між своїми не припустимі? Тим більше у нинішній ситуації. Якщо імператор дізнається, вас обох пошлють на кордон земель.
- Це просто невдалий жарт, - пролепетала я заїкаючись.
- Жарт? Два сильні світлі маги, загрожують один одному! Це не припустимо!
Я тільки здригнулася, зовсім не розуміючи від чого він так сердитись. Ну, погралися б, повчили один одного.
- Чого мовчиш? Спадкоємиця Ілунні...- і я знову нервово проковтнула слину під його проникливим крижаним поглядом.- Ми стежимо за рівновагою у світі духів. А ви й так розхитуєте хисткий баланс між світу. Відпрацювання по 50 годин кожному.
Загарчав він сердито, а ми в паніці переглянулись.
- Дрібна і не сподівайся, що ти відпочиватимеш! Поки магістра Рагнара немає. Тобою займеться куратор студента Неіра!
- За що? - Нарешті не витримала несправедливості.
- Усі світлі маги, перебуваючи в Академії, підживлюють стіну між світами. Ти розумієш, що трапляється, коли світлі маги сваряться на цій території? Брама, перестає сприймати їх як частинку захисників. Як гадаєш, дурненька, що буде коли ця стіна впаде і всі померлі вирвуться на волю? Ви обидва досить сильні світлі маги. І тепер підживлюватимете захисну стіну між брамою вручну, - тут він вишкірився. - Можливо і потоваришуєте заодно. Тепер хоч зрозумієш, від чого тебе намагався захистити брат... а тепер вільні. І спробуйте не використовувати магію один проти одного.
У грудях щось стиснулося, у носі защипало і я з останніх сил уже стримувала сльози. Ось хто мене смикнув вступити саме до цієї Академії? Правильно, той хто смикнув зараз десь.
У нашому світі був один відкритий портал, у потойбічний світ. Він утворився після вибуху тіла стародавнього мага Яага. Раніше я вважала, що це легенди, але це правда. Через цей єдиний прохід, будь-яка не заспокоєна душа чи дух, могли поринути у наш світ. Грань була дуже тонкою і трималася на силі стародавньої чаклунки Ілунні. Якщо вірити легендам стародавній маг порожнечі, вирішив у такий спосіб знищити світ, який не зміг собі підкорити. І лише сила світла могла запобігти цьому знищенню.
- Тебе проводити до мого куратора? - Провинно пробурмотів Річард.
- Ні, дякую.
- Я все одно проводжу, - рішуче налаштувався однокурсник.