Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

Гаммер не мав нічого проти й вийшов з програми. Вістінґ раптом згадав, що має ще готувати піцу на вечерю, квапно вибачився і першим вискочив з лабораторії.

19

Пакет із закупами порвався, коли Вістінґ виймав його з багажника. Більша частина харчів випала й розсипалася на бруківці подвір’я. Пачка з борошном тріснула, і борошно стало клейким від дощу.

Вістінґ стиха вилаявся і почав підбирати продукти. Він сподівався встигнути додому до приїзду Тумаса. Однак синове авто вже стояло припарковане на вулиці. Тумас дванадцять років не мешкав тут, але досі носив у зв’язці ключів ключ від рідного дому, тож, мабуть, сам відчинив помешкання.

Вістінґ згріб продукти в оберемок і поніс до дверей, спробував відчинити їх кількома вільними пальцями, однак двері були замкнені. Він аж застогнав спересердя, поклав усе з рук на сходи, вийняв ключа. Заходячи досередини, озирнувся через плече й подумав, що Тумас, напевно, подався до Ліне й Амалії.

Уже виклавши закупи на робочий кухонний стіл, Вістінґ раптом згадав, що саме забув купити в крамниці. Дріжджі!

Він підійшов до кухонної шафки, понишпорив за сухими дріжджами й знайшов три пакетики. Довелося почепити окуляри, щоб відчитати термін придатності. Як він і думав, термін минув ще чотири місяці тому. Але не біда, просто дія цих дріжджів буде трохи слабшою. Можна всипати два пакетики замість одного.

Вийняв миску, вчинив тісто, а доки воно підходило, узявся смажити на сковорідці м’ясний фарш для начинки.

Вістінґ ще порався на кухні, коли прийшов Тумас з Ліне й Амалією. Він витер руки фартухом, обійняв усіх трьох по черзі. Тумас, коли пішов до старшої школи, став надто дорослим для ніжності, але ось кілька років тому сам виявив ініціативу — вітався з батьком широкими обіймами й міцними стисканнями. Це почалося після його першого відрядження до Афганістану. Загалом син побував там сім разів, був пілотом екстреної медичної авіації. Тобто він не брав безпосередньої участі в бойових діях, але набачився, на що здатна війна, більше, ніж будь-хто інший.

— Маю для тебе подарунок!

Тумас жбурнув у руки батькові м’який згорток. То була фірмова футболка міністерства оборони кольору хакі, з вишитим на лівому боці грудей написом «Капітан Вістінґ». Тумас мав військовий чин капітана, командував ескадрою, до функцій якої, серед іншого, входила підтримка з повітря сил поліції та спеціальних військ міністерства оборони. Вістінґ пишався сином. Він приклав до себе футболку — розмір саме на нього.

— Не певен, чи піца нині вдасться, — промовив він, піднімаючи рушник на мисці з тістом.

— Чому? — запитала Ліне.

Тумас підійшов з Амалією на боці, заглянув до миски. Тісто трохи піднялося, однак замало.

— Стоїть уже годину… Довелося дати протерміновані дріжджі, — пояснив Вістінґ.

— Усе буде добре! Я люблю тонку основу в піці, — заспокоїв його Тумас.

Вістінґ знизав плечима, розділив тісто навпіл. Ліне забрала Амалію до вітальні, а Тумас залишився на кухні, спостерігав, як батько розтачує тісто на дві бляхи, встелені провощеним папером.

— Пиво в холодильнику, — сказав Вістінґ.

Тумас взяв по пляшці собі й батькові.

— То що, розшифрував код? — запитав він.

— «Код Катаріни»? — усміхнувся Вістінґ і заперечно похитав головою.

Кілька років тому він просив Тумаса спробувати розгадати код. Уже не пам’ятав, за яких то було обставин, але добре пригадував, що «справа Катаріни» чомусь лежала відкритою на столі. Вони розмовляли про навігацію ще до ери GPS. Тумас тоді припустив, що цифри — це координати на карті, але він, на жаль, уже нічого не пам’ятав з того, що його вчили про картографію і навігацію.

Ліне зазирнула в прочинені двері кухні.

— Про що балакаєте?

— Нічого, що могло б тебе зацікавити, — віджартувався Вістінґ.

— «Справа Катаріни», — пояснив Тумас.

— Батько відніс справу назад до поліції, — повідомила Ліне й знову зникла у вітальні.

— Мабуть, давно вже час, — мовив Тумас.

— Хтозна, — усміхнувся Вістінґ, намащуючи на тісто кетчуп.

— Чому ця справа так багато для тебе важить?

Вістінґ раптом відчув щось схоже на докір сумління. Світ значно більший за його поліційний округ! Тумас служив у тій частині світу, яка, судячи з усього, була жорстокішою і нещаднішою, ніж він міг собі уявити. Окремих доль дуже багато, та мало хто в західному світі сушить собі ними голову.

— Вважаєш, що це неправильно? — запитав Вістінґ і сам відчув, що тон у нього такий, мовби він захищається. — Вважаєш, що я надто багато часу присвячую якійсь давній справі, якійсь людині?

Тумас похитав головою.

— Та ні, просто цікаво, чим ти займаєшся.

Вістінґ не знав, як пояснити синові, що та справа стала для нього якимсь мозковим вірусом, що вона не відпускає його.

— Не люблю кидати на півдорозі незакінчену роботу, — відповів він, посипаючи піцу тертим сиром.

Тумас кивнув, ніби розуміючи його почуття.

Знову прийшла Ліне, і розмова урвалася.

— Ти не забув, що обіцяв завтра посидіти з Амалією?

— Звісно, не забув! Я старий, але старечої недоумкуватості не маю.

Піца з’явилася на столі за пів години. Основа тонка й цупка, але ні Тумас, ані Ліне не скаржилися.

— Як твої справи? — поцікавилася Ліне в Тумаса.

Запитання, звичайно, мало на меті довідатися, чи має брат кохану. Тривалих стосунків у нього ніколи не було. А все через військову службу. Він служив у багатьох місцях, доки його не перевели напостійно на авіабазу в Рюгге, приблизно за 60 кілометрів від Осло. Регулярні відрядження до Афганістану тривали понад чотири роки і вкрали в нього молоді роки, бо ось уже й тридцятка на носі.

Тумас відплатив сестрі тією ж монетою: а чи не думає вона завести собі нового чоловіка?

Ліне тривалий час жила з одним данцем, своїм ровесником на ім’я Томмі Квантер, але батьком Амалії був не він, а американець, який працював у ФБР. Вони познайомилися під час його кількатижневого відрядження до Норвегії, де він розслідував якусь справу.

Ліне ухилилася від запитання.

— Доки будеш удома?

— До вівторка, — відповів брат.

Під час відпусток Тумас завжди зустрічався з давніми шкільними приятелями.

Вістінґ уже наївся і взяв на коліна Амалію. Він вечеряв з трьома людьми, яких любив понад усе на світі, однак нині ніяк не міг сконцентруватися на розмові за столом. Думки весь час кудись висковзували. Він думав про смерть. Хрест — символ смерті. Хрест у коді не має жодного сенсу, якщо записку, справді, писала Катаріна. Ще менше він стосувався Надії Кроґ. Дуже сумнівно, що в кодованій записці значилося місце