Читати книгу - "Дженні"

арковий капітанський місток з рульовою рубкою усіх відтінків коричневого, що нагадав Пітеру величезний шматок шоколадного торта. За ним стриміла ще одна щогла та щогловий кран. Позаду другого трюму розташовувалися каюти та житлові приміщення, біля кожного борту кріпилося по шлюпці, і все довершував довгий тонкий брудний димар.

— Будь здоровий, — сказала Дженні й схвильовано додала: — Доведеться постаратися, щоб залишатися чистими на борту цього судна. Але, звісно, ти розумієш, що означає дим, який отак валує з корабля. Напевно, розпалюють піч, щоб відплисти сьогодні ввечері. Ми якраз вчасно. Бачиш, вони намагаються якнайшвидше все завантажити.

Дженні якусь хвилину вивчала ситуацію, а тоді висловила свої спостереження:

— Мені здається, вони заносять генеральний вантаж. Це означає, що в нас буде багато роботи, особливо якщо там є провізія. Ну, Пітере, готовий піднятися на борт? Ми можемо зробити це, доки вони зайняті. Знайдемо собі місце, щоб заховатися, доки корабель відпливе далеко.

Пітер заледве стримався, щоб від захвату не зацокотіти зубами. Але все-таки він запитав Дженні:

— А якщо, знайшовши нас, вони розлютяться і просто викинуть нас за борт?

Він читав, що таке трапляється досить часто, коли на кораблі після відплиття виявляють «зайців».

— Що? — трохи зневажливо озвалася Дженні, — моряки? Викинуть нас за борт? Ти забув, що ми коти, а вони забобонні. Отже! Ми не будемо ризикувати, проходячи там, де вони вантажать. Повинен бути третій трап на кормі до приміщень для старших за званням.

Лише вигляд судна спонукав Дженні вживати у розмові моряцькі слівця. Вона продовжила:

— Якби ж я знала щось про дисципліну на борту, як охороняється трап, чи є там варта. Більшість команди, напевно, на березі святкує відплиття. Ходімо, подивимося.

Темною пристанню вони підкралися до корми «Графині Ґрінок», де, які очікувалося, розташовувався маленький трап, що вів із пірса до початку вузького східного люка на нижній палубі. І, як і передбачила Дженні, там нікого не було на вахті з обох боків трапу, та й взагалі не було видно ні душі.

— Коли, як не зараз, — радісно сказала Дженні, уважно обдивившись все навколо. Вона ще кілька разів зосереджено понюшкувала, а потім без зайвих слів побігла трапом. Пітер біг за нею.

Розділ десятий
Ціна двох квитків до Ґлазґо

Досвід та знання кораблів Дженні стали їй у пригоді на борту. Вона знову перебігала від точки до точки, щоб не зіткнутися з людьми, доки корабель не відплив. Бо хоч вона сама могла заховатися в тіні по закутках, але доводилося хвилюватися за помітну сніжно-білу шубу Пітера. Але за запахами, інстинктами та згадками про інші пароплави, на яких вона служила, Дженні невдовзі провела Пітера до вузьких східців, що вели до маленької їдальні, а звідти на камбуз.

Уже давно минув час чаювання, вся команда та екіпаж були на палубі, зайняті перенесенням вантажу та приготуваннями до відплиття, тож Дженні розраховувала, що ця частина палуби буде безлюдною. Виявилося, вона мала рацію. На камбузі не горів вогонь і не було жодних явних ознак присутності кока чи його помічника. Також всі двері були відчинені, що допомогло Дженні визначити, яка це команда, і вона провела Пітера через камбуз, а потім через комору до маленького льоху, де зберігалися продукти першої необхідності, що швидко псуються. У глибині цієї кімнати були двері та вузькі залізні сходи, що спускалися до іншого проходу, з одного боку якого розташовувалося холодильне приміщення, а з другого — великий склад бакалії, де навалом зберігалися мішки з борошном, бобами і сушеним горохом, банки консервованих фруктів та овочів, коробки з печивом, чаєм, кавою тощо.

Решітчасті двері до цієї комори також виявилися широко відчиненими. Було темно, але електричне світло, що горіло в коридорі, давало досить освітлення. Тож із їхнім гострим зором вони невдовзі призвичаїлися знаходити шлях поміж ящиків, коробок і бочок, неначе при денному світлі. І в тій коморі за банкою консервованих помідорів Пітер побачив і пропустив свою першу мишу, виявивши фатальний прорахунок їхнього плану. Йому це ніколи не спадало на думку, а Дженні була надто зайнята, щоб подумати і взяти це до уваги, адже хоч Пітер виглядав і саме вчився поводитися, як кіт, однак нічогісінько не тямив у такій складній та клопіткій роботі, як полювання на мишей.

Насправді лише завдяки вдалій затримці через те, що останньої миті прибуло більше вантажу й «Графиня Ґрінок» не відплила тієї ночі й навіть наступної, їм вдалося виправити цю ваду принаймні частково. Бо якими б забобонними не були моряки, кіт, що зовсім не годен ловити докучливих гризунів, викликав би мало симпатії на борту судна. Прикре відкриття постало тоді, коли Дженні звернула його увагу на тихеньке шкряботіння, звук, немов хтось щось гризе на протилежному боці комори.

— Шшш! Миша! Вона за коробкою з печивом. Побачимо, як ти її зловиш.

Пітер зосереджено вглядався крізь морок — і справді, одразу ж біля великої жерстяної банки, на якій було написано «ГАНТЛІ ТА ПАЛМЕР», сиділа миша, довготелесий сірий гризун із жадібною мордою, зухвалими вусами та чорними очима-намистинками.

Пітеру так праглося показати Дженні, на що він здатен, якщо йому дати шанс, що він, заледве налаштувавшись на початок полювання чи зупинившись, щоб розрахувати дистанцію, врахувати перешкоди та можливі шляхи, відкрито побіг до миші. Не зупинившись ні на хвилину, щоб продумати план, він вистрибнув у повітря одним надзвичайним стрибком, широко розставивши лапи і роззявивши пащу, щоб піймати мишу зубами.

Звісно, коли Пітер приземлився, то ніякої миші там уже не було.

Його зуби клацнули в повітрі, нічого не виявилося в нього під лапами і на додачу, неправильно розрахувавши дистанцію чи, точніше, зовсім її не розрахувавши, він сильно вдарився головою об кут бляшанки і через усе це почувався повним йолопом.

Але, рятуючись, миша припустилася фатальної помилки, бо не кинулася назад за бляшанку. Замість цього, піддавшись паніці, вона запищала й побігла в протилежний бік. Наступної миті Дженні, немов хутряна блискавка, здійнялася в повітря; її передні лапи з виставленими пазурами ще в