Читати книгу - "Зобразіть мені рай"

— Це як? Адже місто глибоко під землею! — встряв чубатий.

Шахх знизав плечима:

— Давні володіли знанням, яке нині втрачено. Їхні світильники жили сотні років, харчуючись темрявою та вологими випарами. А можливо, і підземними хробаками, хтозна… Так чи інакше, чимало світильників іще випромінювали світло, коли Тош-Спритник і Красуня ввійшли до Покою Оракула.

— І їх отак просто взяли і впустили?! — хмикнула дівчинка з третього ряду, лупоока, із землистою шкірою. Шахху розповідали про неї: погана спадковість, на додачу — нещастя, що сталося з містом, у якому вона жила раніше. Звідси й паскудний характер: бажання будь-якою ціною довести власну значимість.

Шахх був не проти: хай доводить. Але не за його рахунок.

— Якби ви частіше відвідували заняття, то знали б, про що я говорив минулого разу. Звичайно ж, «просто» нічого в цьому житті не буває. Тошеві-Спритнику довелося зійтися у двобої зі сталевими бовванами, а потім — вирішити загадку Трьох Однооких Близнюків. Отже, нагадую, загадка була така…

Шахх повторив те, чим завершив минуле заняття: формулу загадки, — а потім запитав, хто із присутніх знайшов відповідь. Вгору здійнялося кілька рук. Із легкою посмішкою на вустах він оглянув авдиторію, наче розмірковував, кого б викликати.

В цьому і полягала суть занять. Змусити їх хоч якось ворушити мозком. Хоча б щось дізнатися про світ… Про той світ, який існував колись давно і якого більше не буде ніколи. Кажуть, раніше на заняттях юнаки та юнки чомусь-таки вчилися. Тепер вони приходили розважатися — і тільки якщо оповіді Шахха були захопливими, можна було розраховувати на увагу авдиторії.

Тому — нескінченно довга історія про Тоша-Спритника та його подружку. Тому — битви, погоні, давні таємниці — все те, що поки що їх розважало.

Як і багато хто до нього, Шахх примудрявся вплітати у мереживо історії невеличкі завдання і давати хоча б дещицю важливої інформації про світ. Якщо завдання були простими і в оповіді не було складних слів, ці іноді щось запам'ятовували і на щось відповідали. Шахх був для них одним із небагатьох джерел знань; вони не вміли читати, як не вміли читати їхні батьки і діди, але ті принаймні мали доступ до хитромудрих механізмів і володіли мнемотехніками. Нинішнє покоління не бажало розбиратися ні в чому і ні до чого не прагнуло. Рідкісні винятки лише підтверджували правило. До того ж — були вкрай небезпечними.

Про одного такого Шахха сьогодні попередили. Він відшукав поглядом новачка, котрого помітив давно, щойно увійшов до авдиторії, — відшукав і кивнув:

— Слухаю вас.

Той підвівся, обсмикуючи мішкуваті штани і часто кліпаючи очима. Круглолиций, трохи повнуватий, із неприродно довгими передніми зубами. «Певно, успадкована вада. Втім, для нинішніх фізичні відхилення радше є нормою».

Смикнувши плечима, новачок заходився відповідати. Загадка Трьох Однооких Близнюків потребувала вміння рахувати і природної кмітливості, але довгозубий розкусив її на подив управно. Для свого віку — блискуче.

До планів Шахха це не входило. Швидка і правильна відповідь знецінювала запитання. Більше того, новачок пояснював усе надто складно, більшість із присутніх не розуміла, про що він говорить — себто, не могла засвоїти матеріал.

Гірше того — деякі, занудьгувавши, знову почали щось жувати, почухуватися або ж базікати. Авдиторією розлився ледь помітний нудотний запах.

«В інші часи, — з гіркотою подумав Шахх, — я би радів цьому новачкові. Я зробив би з нього блискучого мислителя, вченого, який дав би людству багато нових…»

Він обірвав себе і розсміявся поблажливим, образливим сміхом.

— Ви зробили помилку. Але не страшно: всі не можуть бути такими розумними, як Тош.

Юнаки зареготали, юнки захихотіли. Довгозубий смикнув головою, наче відганяючи мух:

— Я не помилився. — І почав повторювати все те, що вже один раз пояснював.

Не бажаючи вислуховувати його до кінця, Шахх відмахнувся:

— Нісенітниці! Можна тільки порадіти за Красуню, що з нею був Тош, а не… — багатозначна пауза, — …хтось інший.

Свист, оплески, улюлюкання. Сандалія здійснила ще одну мандрівку вниз-нагору.

— І от Спритник, здолавши загадку Трьох Однооких Близнюків, опинився нарешті перед Завісою Незримого. За нею на нього з Красунею чекав Оракул.

Абсолютна, космічна тиша. Навіть пакетом із запіканкою не шурхотять.

— Що являла собою Завіса Незримого? Нескладно відповісти: це був величезний полог, що відмежовував дальню частину зали. За пологом і був захований Оракул. Ніхто — ні людина, ні звір, ні пташка — не могли порушити усамітнення, в якому перебував за Завісою Оракул. Нікому не дано було побачити його і залишитися живим. А от Оракул, звісно ж, знав усе про прохачів задовго до того, як вони переступали поріг зали…

Шахх розповідав із легкістю людини, котра всоте повторює одне й те ж. Історію про Тоша і Красуню він вигадав, коли був молодим і наївним… Коли вірив, що цей світ ще можна врятувати. Але якщо з року в рік спостерігаєш за тим, як деградують покоління, і щоразу думаєш: от вона, межа, нижче якої опуститися неможливо… А потім приходять наступні — і ти розумієш, наскільки обманювався!..

Рано чи пізно тебе починають гризти сумніви: а може, все даремно?

Потім усвідомлюєш: так воно і є.

Незрідка Шахх ловив себе на тому, що перестає вплітати в історію Тоша щось пізнавальне. Дедалі частіше він забував значення рідкісних слів.

Цього не помічали — не було кому помічати.

Зараз він розповідав — і вперше відчув, що в залі є той, хто не просто стежить за пригодами Тоша і Красуні. Довгозубий новачок не відводив від Шахха очей. Це був погляд… Шахх спершу навіть не зрозумів, який саме. Не ображений, ні. Не зловтішний (як у чубатого) і не байдужий (як у більшості), навіть не азартний, хоча зараз розважник розповідав про Оракула.

Це був — збагнув раптом Шахх — погляд, сповнений презирства. Довгозубий знав, що правильно вирішив загадку.

Стоячи посеред запаскудженої, просмерділої потом і прілим листям зали, Шахх несподівано зрозумів, яким нікчемним він став. Він, Шахх, знає більше, ніж усі юнаки та юнки, що сидять зараз перед ним, колись дізнаються! Невже до скону днів він так і розважатиме це ремиґливе та пердливе стадо?!

— Але як, — запитав Тош, — нам перемогти загарбників? Де знайти легендарну Зброю Давніх?

— Вона нічим тобі не зарадить, — відповів Оракул. — Бо — поглянь на себе. Ти сильний і хитрий — та чи ж мудрий?

— Якщо є вірний клинок — нащо мені мудрість? Мої пращури знали чимало мов і вміли