read-books.club » Наука, Освіта » Століття 📚 - Українською

Читати книгу - "Століття"

238
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Століття" автора Ален Бадью. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 91
Перейти на сторінку:
[in-su] будь-якої думки — він надасть сексуальності статусність, можна сказати «шляхетність», з якою жодна з норм до того не могла змиритись.

Тут Фройд усвідомлює свою оригінальність, сміливість, приймає зустріч «віч-на-віч» думки/сексуальності як справжній розрив.

2. «Я не вагаюсь обговорювати це з юною особою жіночої статі». Питання жіночості, автономії жіночої сексуальності та її ефектів — це один із чільних переворотів, який психоаналіз водночас ініціює, супроводжує й, нарешті, за яким рухається далі. У випадку Дори треба було, зрештою, більше слухати (сприймати буквально) те, що юна дівчина мала сказати про стать, аніж «дискутувати» з нею. Адже психоаналіз, що народжується, — це передусім рішення прислухатись до істеричного промовляння, не записуючи його поспіхом до відьомства, що витікає із забобонів чи кострищ. Заплутаний лабіринт цього промовляння, в який вступає Фройд, створюючи нову царину думки, треба звідати навіть у найпотаємніших куточках сексуальності. Жінок від цього промовляння відсторонювати не можна, про що від самого початку поширення вчення свідчить уже сама кількість психоаналітикинь. Із цього починається довга історія видозміни сексуальності в столітті, спричинена насамперед відкритим долученням у мисленні її жіночого виміру, відтак, трохи згодом — творчого потенціалу її гомосексуального складника. Психоаналіз, звичайно, не єдиний, що рухається в цьому напрямі. Але досить прочитати випадок Дори, щоб пересвідчитись, що 1905 року Фройд не пас задніх.

3. Формула, за якою Фройд претендує на більш скромну роль, ніж у гінеколога, вводить захисну стратегію. Гінеколог, зникнення якого геть не спроста прагне сьогодні держава, підтримує мотив суто об’єктивних стосунків щодо перемін статі. Під покровом цієї об’єктивності мільйони жінок знайшли, як таємно захистити деякі тілесні зони власної суб’єктивації. На це сучасна економіка відповідає залізною аргументацією: якщо це об’єктивність, то вона чогось коштує, а спеціалізація — не з дешевих задоволень. Зверніться до вашого терапевта. Якщо це суб’єктивність, то її не існує, а отже, вона нічого не може коштувати. Ідіть собі. Або ж це розкіш. Летіть на консультації до Лос-Анджелеса.

Такий закон нашого світу — усе об’єктивне треба підпорядкувати ринкові, а суб’єктивне може правити тільки за недоступну розкіш.

Хай там як, коли Фройд претендує на роль гінеколога, він сильно десуб’єктивує свою думку, переплетену із сексуалізованим промовлянням юної дівчини-істерички. Але що він розуміє під «скромнішими» правами? Що Дора не роздягалась? Фройд чудово знає: підхід до сексуальності з погляду її ефективності в конституюванні суб’єкта постає з (перехідної) оголеності, до якої медичне оголення не має жодного стосунку.

Добре видно, як на світанні змін Фройд вагається: яку публічну версію надати своєму вченню? Чи треба застосувати модель медичної об’єктивності, що здавна стежить за тілом і статтю? Чи, може, вдатись до підривної суб’єктивності, що торкається сексуальної оповіді та її ефектів, з яких ніщо — ані сама жіночість, ані невимовна насолода, ані прояснення бажання думки — не зможе вийти недоторканим? Помічаємо, як у цьому ваганні ідеал науки й гінекологія, як її представниця, допомагають притлумити тривожне відчуття появи чогось нового.

4. Жодне бажання, запевняє нас кінець кінцем Фройд, не замішане в цю справу, й було би «перверзною хтивістю» думати навпаки. Уривок завершується цим запереченням, що може вважатись суто теоретичною вправою. Адже відомо (й досить прочитати текст, щоб у цьому пересвідчитись), що між аналітиком і юною дівчиною пульсувало напружене бажання й Фройд буквально вирвався з полону «випадку Дори», у чому криється один із його літературних, абсолютно не розгаданих чарів.

Отож і собі, й учням він залишив у спадок парадигму, яку назвуть контртрансфером: особа, що проходить аналіз, спокушає й бере гору над учителем, який її аналізує.

Це один із чималих внесків століття в осмислення — услід за платонівським «Бенкетом» — великої ваги трансферних і контртрансферних операцій в усьому, що стосується і передачі знань, і єднання людських груп навколо якогось неясного фетиша. Часто як Учитель-першопроходець Фройд водночас практикує мисленнєвий прорив до істини статі й відступає перед чітким називанням цієї практики. Але він таки торкнувся неспокою бажання, з яким стикається кожен, хто шукає істину в сингулярності суб’єкта.

Що нового говорить про сексуальність випадок маленького Ганса, текст 1909 року? Беремо показовий уривок:

Але й психоаналіз повинен зізнатися у своєму бажанні дістати прямішим і коротшим шляхом докази цих основних тверджень. Хіба неможливо дослідити в дитини в усій свіжості ті її сексуальні потяги й бажання, які в дорослого ми з такими труднощами повинні діставати з-під численних нашарувань? Тим паче, що, за нашим переконанням, вони становлять конститутивне надбання всіх людей і тільки в невротика виявляються посиленими або спотвореними.

Задля цього я вже давно спонукаю своїх друзів та учнів збирати спостереження за статевим життям дітей, яке зазвичай з тих чи інших причин залишається непоміченим або прихованим.

Цього разу йдеться про те, що насправді спонукало й досі спонукає (погляньте на деколи безглузді заяви, підбурені педофільними практиками) найшаленіший опір, а саме — твердження про те, що існує сцена, де конструюється майбутнє суб’єкта — виразна дитяча сексуальність. Ця сексуальність для Фройда настільки позначена своєю поліморфною перверсивністю, що будь-яка ідея, буцім сексуальність унормована самою природою, виглядає необгрунтовано. Фройд добре усвідомлює можливість розпаду цього вчення, тож закликає учнів збирати більше прямих свідчень, щоб у суперечках бути озброєним вагомим емпіричним багажем.

Повторюю, ми не впевнені, чи відвага Фройда стала в наші дні зайвою.

Століття, звичайно, спростувало одну з класичних тез про дитинство, скажімо, тезу Декарта, ніби дитина — це щось на кшталт перехідного ланцюга між собакою й дорослою людиною, проміжною ланкою, яку треба без найменшого вагання дресирувати й карати. Нині ми доходимо до загальної декларації прав дитини, до судових процесів, зокрема в Скандинавії, на підставі заяв сусідів на батьків, які вважають, наче досі можуть лупцювати своїх чад. Якщо брати такі зміни самі по собі, як можна їх не вітати? Захист стародавніх англійських коледжів з їхніми тілесними покараннями, певна річ, уже не на часі. Але завжди треба знати, яку ціну ми платимо в питанні визначення людини та за розширення її прав. Адже здобуття рівності може бути оберненим. Якщо дитина має права людини, це може означати, що дитина — це людина, але також це може мати за умову, що людина згодна бути не більше, ніж дитиною.

1 ... 22 23 24 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Століття"