Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Хватка вампіра ослабла.  Ведалея відштовхнула його і схопилася на ноги. Він схопився теж. Вони стояли один навпроти одного.

Вона запалила в долоні вогонь і вдарила ним Х'ярго в груди, але він навіть не похитнувся. Вогонь зашипів і згас. Ведалея знову занесла руку. Він утримав її, смикнув до себе, притиснув до свого тіла.

– Ведо, прокинься! Прокинься!

Вона розплющила очі й побачила спальню Гната.

Вона не лежала на ліжку, а стояла поруч, а Х’ярго міцно тримав її за руки. Килим на підлозі горів, охоплений полум'ям.

– Х’ярго! – злякано закричала Веда.

Він махнув рукою, і полум'я негайно згасло, навіть диму не залишилося.

– Це я зробила? – розгублено запитала вона, – Я побачила сон. Бачила тебе і мене, нас... Вона прокляла тебе... нас! Я намагалася її зупинити, але не вийшло.

Веда повільно озирнулася на всі боки. Вона знала, що сонце вже досягло своєї найвищої точки. Вона пам'ятала все, все своє минуле життя в образі королеви гірських шаманів, але – дивна річ, – як і раніше, відчувала себе Ведою, дівчиною, народженою у світі людей.

– Нічого не змінилося, Х'ярго!  Я – це я, а вона – це вона! Я пам'ятаю її життя, пам'ятаю своє життя і не розумію, як ці два життя поєднати!  Чому? Адже і ти, і Евлур запевняли, що щойно мине найкоротша ніч у році, я стану собою!

– Я цього не стверджував, а твій брат не міг знати напевно. Минуло сім століть, і умови могли змінитися... Зальгар був надійно відрізаний від світу людей, і гірські шамани могли тільки вгадувати твою присутність у тілі людини, але вплинути на що-небудь вони не могли... До того ж чималу роль відіграє і твоє власне бажання – те, ким ти хочеш залишитися…

– Усі умови прокляття виконані – і твої, і мої... Чари розсіялися, ти прокинувся, я знайшла свою основу, і ми разом. Так чому в мене в душі порожнеча?  Я  так збожеволію, Х'ярго!

– Дивись на мене... – він обхопив долонями її обличчя і впився поглядом у її очі.

– Не потрібно гіпнозу, – слабо запротестувала Веда.

– Не бійся, це не гіпноз… Я лише хочу полегшити твій біль… 

Так відповів Х’ярго, але  не встиг нічого зробити. 

Величезне дзеркало на стіні, в якому відбивався рожевий серпанок світанку, несподівано потемніло й пішло хвилями, немов море в грозу. Усередині нього щось затріщало, зашуміло. Висока темна постать відокремилася від темряви і ступила в кімнату.