Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У сусідній кімнаті мене наче чують.
— Це зайве! Не треба так робити! — гучно починає переконувати Бутурлін.
— І дуже небезпечно! Зовсім невиправданий ризик, — приєднується Анатоль, і німець щось лопоче, але його не перекладають.
— Діємо за планом! Без усіляких винятків! — карбує слова невідомий.
— Вона ж працювала на нас! — це Анатоль.
— І вона дуже талановита! — це Бутурлін.
— Революція важливіша! — палко каже Мефодій.
— Вона працювала на нас, бо в неї не було виходу, — повчає невідомий. — І після операції вона стає непотрібною.
— Вона буде служити мистецтву для народу! — запевняє Бутурлін.
— Вона — дорога вертихвістка, і їй чхати на народ. Діємо за планом, і це не обговорюється! — дратується невідомий.
— Але це зайва жертва! — не може заспокоїтися Анатоль.
— Ми і без цього досягнемо всіх цілей! — каже Бутурлін.
Встановляються тиша. Потім чутно голос їхнього товариша, який, судячи з усього, тут головний.
— Хлопці, революція не робиться в білих рукавичках! Боїтеся крові — йдіть до якихось балакунів і там лялякайте досхочу! Ми ж робимо справу! Куємо перемогу революції, то забудьте про все інше!
— Вона..
— Вона обкрутила вас, пошила в дурні! Думайте головою, а не тим, що в штанях! І пам’ятайте, що для вас важливіше: революція чи якась профурсетка, яка зробила собі кар’єру в ліжках вищого світу!
— Але...
— Ніяких але! Виконувати план! Те, що заплановано, мусить бути виконане! Нам потрібні гнів та ненависть! Щоб спрямувати їх куди треба! І ми досягнемо того, чого хочемо! А тепер уперед!
І жодних сумнівів!
Вони виходять, а я тримаю револьвер біля серця. Я не вірив, що є причини для хвилювання, аж ось бачу, що є. Ці хлопці щось планують проти пані Анастасії, я не дуже зрозумів, що саме, але... Я присів на ящик, який притягнув із собою, бо відчув слабкість. Я ж пообіцяв, що захищу, а чи зможу? Раніше в мене не було таких сумнівів. Клятий Кавказ...
Видихнув. Кавказ залишився в минулому. Ніякий Кавказ мене не виправдає, якщо я зараз схиблю. Треба діяти. Я підхопився і пішов. Знайшов закуток біля сцени, з якого видно було залу. На сцені Анастасія співала й танцювала з Мозжухіним Робили це дуже вправно, я аж задивився. А коли закінчили, то їм аплодували всі, хто був у залі: охорона, робітники. Анастасія пішла перевдягатися. Я був поруч і коли вона йшла, і коли була у гримерній. Потім вів до виходу. Вона сіла в розкішне авто, я поїхав на візнику. Київ пам’ятав добре, підказав коротший шлях, заплатив подвійну ціну і біля готелю був першим Там на мене чекав Гриша, від якого пахло сосисками та пивом.
— Готель охороняється, особливо третій поверх. Підозрілих у готелі немає, окрім одного. Якийсь німець, сидить, читає газети, видивляється.
— Звідки знаєш, що німець?
— Я спитав у нього, котра година, а він і відповісти не зміг.
— Добре, пізніше перевіримо.
Ось приїхала пані Анастасія, до неї кинулося кілька газетярів, але їх відтіснила охорона Кольцова пройшла всередину, німець уважно за нею спостерігав. Можливо, захопився її красою. А можливо, з іншої причини. Коли вона пройшла, німець підвівся і пішов до свого номера поверхом вище від того, де жила знімальна група.
— Дивися за ним Якщо він вийде, перевір номер. Зможеш? — спитав я у Гриші.
— Ображаєте, Іване Карповичу! Звісно, зможу!
Сам я вийшов із готелю, бо бачив поруч хлопця з контори. Погано працював, помітив я його. Філеру треба бути непомітним, а не стовбичити серед вулиці. Нема кому молодь учити, зовсім нема кому. Я зайшов до нього ззаду, приставив палець до спини.
— Стояти спокійно, — кажу, а він і не сіпнувся.
— Стою, стою!
— Охоронне відділення?
— Так точно, — хоч би трохи повпирався, а то одразу зізнався.
— Я — Іван Карпович Підіпригора. Чув про такого? — я прибрав палець.
— Іване Карповичу, ви? Чув, звісно! Та ви ж у нас відома особа, портрет ваш у конторі висить!
— Як там штабс-капітан Мельников?
— Та в Сибіру аж десь.
— Як у Сибіру?
— А так. Його дружина сплуталася з якимось цабе зі штабу округу. Той цабе і посприяв переведенню їх благороді до Сибіру, аж в Омськ. А дружина їхня тут хвостом крутять, сказали, що не декабрист він, щоб за ним їхати бозна-куди.
— Прикро за штабс-капітана, непоганою людиною був, — зітхаю я. — Кого тут видивляєшся?
— Та есдеми щось забігали. Приїхало їхнє цабе, то оце дивимося за ним.
— Що за цабе?
— Луначарський на прізвище. Випадково його один з агентів упізнав. Так приїхав, що місцеві есдеми про нього і не знають нічого. Він із ними не зустрічається, а оце тут у готелі жив. Та вранці пішов, і немає досі.
— А ти чого ж за ним не пішов?
— А він, гад такий, через чорний хід вийшов. Я потім тільки дізнався. Але вернеться, бо за три дні наперед заплатив.
Тільки головою я похитав, бо ж хіба це робота? Сором якийсь! Охоронне відділення завжди найкраще було, якщо вже воно так погано працює, то куди там нам здолати тевтонів!
— Як заплатив наперед, то точно вже не вернеться, це відомий прийом. То йди до контори, — кажу дурневі.
— Е ні, я краще тут почекаю. Бо в конторі нове завдання дадуть, а воно мені треба — бігати? — каже і посміхається. Аж у зуби йому дати схотілося за те, що ганьбить контору. Але стримався, у мене зараз інші плани.
Обійшов іще раз навколо готелю, подивився всі входи і виходи. Бачу, що охороняють добре його. Навколо купа газетярів, всі про війну та кіно балакають. Розумують, як на прем’єру потрапити. Кажуть, що завтра зранку буде показ для командування київського військового округу, в обід почнуться сеанси одразу в 170 гарнізонах по всьому сходу імперії. Ніколи ще такого показу не було,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.