read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

200
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 222 223 224 ... 248
Перейти на сторінку:
а головне, що тільки військові дивитися будуть, а цивільні добре якщо за три дні втовпляться. А так же всім цікаво подивитися. Кажуть, що в кіно підлі варвари, тобто німці (бо хто ж іще), начебто ґвалтуватимуть Анастасію Кольцову, вірніше її героїню, а потім розстріляють за те, що вона вб’є купу ворожих офіцерів, наче Юдиф. Ото сцена ґвалтування самої Кольцової всіх дуже хвилювала, мабуть, більше, ніж подальша помста героя Мозжухіна.

Далі поїхав я до контори. Там ще залишалося кілька хлопців, які мене знали. Дуже зраділи, провели до архіву, де почитав я справу на того Луначарського. Справді, один з відомих есдемів, але не те щоб бойовик, більше по виступах та теорії. Щось там про мистецтво все любив заливати. В одній із останніх статей, надрукованій у підпільній газеті, стверджував, що найважливішим із мистецтв для революції є кіно. Невже ото тільки подивитися «Вбити варвара» приїхав?

Потім я повернувся до готелю, Гриша доповів, що більше нічого підозрілого, німець із номера не виходить. Я його відпустив до закладу Розочки Шпільман, бо дуже вже босяк скаржився на давню відсутність жіночої уваги.

— Я б іще потерпів, але ото на пані Анастасію надивився, так усякий спокій втратив! Пожалійте мене, Іване Карповичу!

Дав йому трохи грошей і наказав увечері повернутися. Сам чекав, поки повезуть пані Анастасію в інститут шляхетних панянок на урочистий прийом.

Зібралися там найкращі люди кількох губерній і навіть зі столиці багато приїхало, бо всі начувані були про «Вбити варвара» і хотіли подивитися. Через гостей зі столиці посилили охорону, то мені довелося на чорному вході гроші тицяти, а потім ховатися під сценою. Через це виступу пані Анастасії з Мозжухіним я не бачив, тільки чув спів, а потім шалені оплески публіки. Мабуть, добре все пройшло, та тільки мене почали нерви брати. Бо я геть нічого не розумів, що відбувається. Розігрувалася якась комбінація, а я нічого не знав.

Виліз з-під сцени, пішов у фойє, коли побачив, як виходить Анатоль. Поспішав кудись. Чому? Тут же ще виступи будуть, а потім фуршет, з другого поверху так смакотою і віє. Однак Анатоль тікав, був якийсь знервований. Тільки вийшов із палацу, стрибнув у перший-ліпший візок і крикнув, що удвічі платить. Та куди ж це поспішав? Я й сам удвічі пообіцяв, наказав візнику не відставати. То поїхали з вітерцем На Поділ. Там невеличкий пансіон, куди Анатоль забіг похапцем Я хотів за ним, але побачив, що наче з вікна за мною хтось спостерігає, то проїхав далі. Повернувся пішки, зайшов усередину, поговорив із покоївкою, яка повідомила, що номерів вільних немає, бо приїхала якась компанія панів. Щовечора збираються, але не пиячать і дівок не водять, сектанти чи що?

— От ви, я бачу, людина православна, не те що ці нехристі. Може, чаю вип’ємо? — вона подивилася на мене звабливо і торкнула стегном, в очах її виблискувало бажання гречаних пригод, яке, на жаль, я задовольнити не міг. Бо ж заприсягся охороняти пані Анастасію.

Швиденько повернувся на урочистий прийом, устиг якраз на оплески, після яких задоволена публіка почала виходити з залу. Я пішов до гримерки Кольцової, почекав її. Вона вийшла, хотіла забалакати до мене, але я покрутив головою, бо не хотів, щоби на мене звернули увагу. Моя поява помітно її заспокоїла, саме цього я й хотів досягти. У фойє Кольцову перестрів цілий натовп її шанувальників. Я був у натовпі, уважно слідкував, а це було непросто. Побачив якогось хлопця: він страшенно нервував і тримав щось у кишені піджака. Щось завелике для пістолета, але ж усяке могло бути. До того ж, він хвилювався, стояв трохи далі, а потім почав пробиватися крізь натовп до пані Анастасії, наче на щось зважився. Я перестрів його дорогою й щосили смикнув за руку, яку він тримав у кишені. Рука вилетіла разом із невеличким букетом, хлопець обурено озирнувся, але було так тісно, що він навіть не знав, до кого висловлювати претензії.

Я дивився з натовпу на пані Анастасію і бачив, як їй приємна ця увага десятків чоловіків, що просто божеволіли, дивлячись на неї. Вона усміхалася, підморгувала, жартувала — виглядала справжньою царицею, яка легко керує натовпом. Потім дала знак, і швейцари почали розчищати для неї дорогу до виходу. Я пішов за нею, намагаючись триматися поручі, на відміну від пані Анастасії, дуже хвилювався. Раніше мені часто доводилося ризикувати власним життям, я до цього звик. Але тепер на мені була відповідальність за життя іншої людини, людини мені небайдужої.

Провів її до вулиці, а потім ще й примудрився влізти до авто з криком: «Телеграма для пані Кольцової!» Водій хотів зачинити переді мною двері, але пані Анастасія наказала мене пропустити. Ми рушили з місця, спочатку ледь-ледь, бо навколо було багато народу, всі аплодували і кричали «Браво, Анастасіє!». Вона махала у вікно ручкою і посміхалася. Аж нарешті ми від’їхали.

— Ви щось дізналися? — тихенько спитала вона Я кивнув у бік водія. — Зараз, — вона взялася за якусь ручку і потягла Між нами та водієм виросла дерев’яна загородка — Тепер можете розмовляти, він нічого не чує.

— Нічого собі машина!

— Це авто самого Ханжонкова, яке він віддав мені на час зйомок. Ваню, ти щось дізнався? Я дуже хвилююся.

— Не хвилюйтесь, я ж поруч.

— У тебе є зброя?

— У мене є голова на плечах, це найкраща зброя. Так розумію, що прийом пройшов чудово?

— Так. Спочатку я не знаходила собі місця, бо мені здавалося, що з зали в мене вистрелять. Але потім я захопилася виступом і вже нічого не боялася. Тільки зараз мені знову страшно.

— Слухай, припини. Як-не-як, ти ж в одному авто з найкращим сищиком імперії! Думай про прем’єру, в місті всі тільки й балакають, що про твоє кіно.

— Не, знаю, деякі сцени там можуть шокувати.

— Війна?

— Війна. Зґвалтування моєї героїні.

— О, про це теж багато балакають. Заздрять герою, що грав ворожого офіцера.

— У мене ще не було таких сцен на знімальному майданчику, — трохи ніяковіє вона.

— А в мене були й не такі, — я згадую про Одесу.

— Що? Ти знімався в кіно? Розкажи!

Я розповідаю дещо. Не все, а так, щоб виглядало смішно. Анастасія сміється, а мені стає сумно, бо я згадую Ізабеллу, і давні рани, які я вважав загоєними, знову болять.

— Ваню, я навіть не здогадувалася, що

1 ... 222 223 224 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"