read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

200
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 220 221 222 ... 248
Перейти на сторінку:
по рублю, і поскакали вони.

Я з Гришею далі покотив.

— Можна вже вилізти? — питає він.

— Лежи до самих Ромен. То що, кажуть, зі стріляниною тебе брали?

— Та брешуть, вигадали все. Ви ж мене зв’язаним їм кинули, таким мене і взяли. А потім усе вигадали, двоє навіть підстрелили себе у сало на животі, щоб тільки нагороди отримати.

— А як тобі втекти вдалося?

— Та як, набрехав приставу, що знаю, де скарби сховані. Я почув, що тут навесні цукровий завод пограбували.

— Ага, було таке.

— То наплів приставу, що знаю, де гроші сховані. Мовляв, одного босяка з тих розбійників схопив і допитав, він мені все й видав. Пристав спочатку не повірив, але я йому капав потроху на мозок, і оце сьогодні взяв він мене і повіз. Дорогою я візника скинув, пристава головою об дверцята, сам на бричці б утік, та не пощастило, колесо відпало. Городові верхи, куди від них втечеш? А тут ви, Іване Карповичу, мій дивовижний рятівник. Тепер я ваш боржник, присягаюся! А в Гриші Котовського слово — залізне. Що скажете, те й зроблю для вас.

— Добре, Гришо. Поїдеш зі мною до Києва, треба там дещо з’ясувати.

— У Києві мене арештують одразу, з черепком моїм голомозим! Та й кайдани оце, навіть до потяга не пустять.

— Ну, це ми вирішимо.

У Ромнах у мене були знайомства, то й кайдани зняли, й одягли, перуку причепили, валізу дали, і зробився Гриша з босяка схожий на якогось торгівця бродячого. Я теж перевдягнувся, бороду причепив, сіли у потяг. У різних вагонах, Гриша міг вийти на будь-якій станції, але слову його я вірив. Не через чесність його, а тому, що куди йому було податися без грошей? А так при мені буде, обдивиться, що і як.

Зранку приїхали до Києва, взяли візника. По всьому місту були розклеєні афіші прем’єри кіно «Вбити варвара», на яких Іван Мозжухін багнетом проштрикує якусь чорну фігуру ледь не з рогами. А позаду в нього скривавлена Анастасія Кольцова. Страшна картинка, і так її багато по місту, що аж очам важко. А ще солдатів багато, офіцерів, постійно кудись марширують. Всі або про війну говорять, що ось дамо тевтонам, або про кіно, що добре б було подивитися. Прокат починався післязавтра, одразу в усіх кінотеатрах Києва і не тільки Києва, а всіх західних і південно-західних губерній, ближчих до майбутніх фронтів. Кінофабрика Ханжонкова вдвічі зменшила ціну квитків для солдатів і резервістів, розповсюдивши контрамарки по гарнізонах. То цивільним годі й мріяти було подивитися кіно у перші кілька днів.

— Хочете, я квитки знайду? — запропонував Гриша, коли побачив мою зацікавленість.

— Не треба Поки подивися за одним готелем, — приїхали ми до «Сарданапала», де знову, після польових зйомок, артисти жили. Як і раніше, знімальна група цілий поверх винаймала. — Мене цікавить, чи не крутяться тут особи якісь підозрілі. Може, чутки якісь. Ось на тобі рубль на витрати, увечері я підійду.

Залишив Гришу, а сам поїхав до інституту шляхетних панянок, де мав відбуватися прийом, присвячений майбутній прем’єрі. Анастасія була вже там. За рубль мене провели всередину, ще за рубль до її гримерної, а далі платити не довелося. Тобто спочатку вона не впізнала, здивовано дивилася на мою бороду, вже хотіла покликати когось із охорони.

— Тихо, це я, Ваня, — прошепотів їй.

Вона зраділа, впустила і розцілувала Виглядала схвильованою і аж наляканою.

— Що сталося?

— Та наче й нічого, але щось коїться, — вона нервово кусала губи.

— Розповідай.

— Якісь люди з’явилися, незнайомі мені люди, щось там балакають із Плумпе та Бутурліним, і Анатоль при них. Вони щось приховують. І щось готують, так мені здається.

— Є якісь підозри?

— Ні, Ваню, я ж звичайна акторка, а не сищик. Але я відчуваю, Ваню. Знаєш, у мене є така риса, що я відчуваю неприємності, які насуваються. Це мені дуже допомагало в житті. І зараз мені страшно. Дуже страшно, — вона кривиться, тремтить, кусає губи, в неї переляк в очах.

— У тебе є кокаїн? — питаю, бо думаю, чи не паніка це у зв’язку з відсутністю порошку.

— Звісно, є! Я без нього взагалі збожеволіла б! Ваню, я спати не можу! Мені страшно. Ми знімалися в полях, купи солдатів, гармати стріляють, аероплани, а мені анітрохи страшно не було. Зараз же страшно. Тому й тобі написала Вибач, що потурбувала.

— Нічого. Як ти здогадалася надіслати таємний лист?

— Мені здається, що за мною слідкують. За кожним кроком.

У двері стукають.

— Три хвилини до прогону! — каже чоловічий голос.

— Добре! — відповідає Анастасія, намагається усміхатися, і вираз обличчя в неї стає такий, що не можу її не пожаліти. Підходжу, обіймаю.

— Стасю, не бійся, я буду поруч, і все буде добре. Що ти сьогодні будеш робити?

— Зараз прогін, на прийомі буде ціла програма з піснями і танцями, потім обід у готелі Відпочинок, і увечері вже тут зустрічатиму гостей, — вона обнімає мене. — Ваню, ти ж захистиш мене? Може, я дурна, може, це нерви, але мені страшно.

— Заспокойся, я буду поруч. І не плач, ти ж зірка, ти мусиш сяяти.

Виходжу трохи раніше за неї, іду до сцени, там починаю тягати якісь ящики. Тут багато робочого люду, то мене не помічають. А я роздивляюся. Наче нічого небезпечного немає. Коли бачу на балконі групу людей: Плумпе з Бутурліним, Анатоль, Мефодій і ще якийсь чоловік, обличчя якого мені звідкілясь знайоме. Вони про щось жваво розмовляють, Плумпе махає руками, наче дає вказівки.

— Чого став, працюй! — гримають на мене. Я працюю, а потім відходжу. Хочу піднятися на другий поверх, але там стоїть охорона. То хапаю перший-ліпший ящик і тягну його нагору.

— Це для німця! — брешу охороні, й мене пропускають. Піднімаюся, але на балконі вже нікого немає. Виходжу в фойє, там десяток дверей у кімнати. Компанія, яка мене цікавить, десь там. Іду вздовж дверей, прислухаюся. Ага, ось вони. Ледь чутно голоси, годі й розібрати, про що говорять. Смикаю сусідні двері. Вони зачинені, але це для мене не проблема. Відчиняю замок графськими інструментами з підошви чобота, заходжу до кімнати. Зараз би приставити чашку до стіни і послухати. Але в кімнаті лише шафи з книжками. Та й стіни тут товсті, нічого не

1 ... 220 221 222 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"