Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я з Гришею далі покотив.
— Можна вже вилізти? — питає він.
— Лежи до самих Ромен. То що, кажуть, зі стріляниною тебе брали?
— Та брешуть, вигадали все. Ви ж мене зв’язаним їм кинули, таким мене і взяли. А потім усе вигадали, двоє навіть підстрелили себе у сало на животі, щоб тільки нагороди отримати.
— А як тобі втекти вдалося?
— Та як, набрехав приставу, що знаю, де скарби сховані. Я почув, що тут навесні цукровий завод пограбували.
— Ага, було таке.
— То наплів приставу, що знаю, де гроші сховані. Мовляв, одного босяка з тих розбійників схопив і допитав, він мені все й видав. Пристав спочатку не повірив, але я йому капав потроху на мозок, і оце сьогодні взяв він мене і повіз. Дорогою я візника скинув, пристава головою об дверцята, сам на бричці б утік, та не пощастило, колесо відпало. Городові верхи, куди від них втечеш? А тут ви, Іване Карповичу, мій дивовижний рятівник. Тепер я ваш боржник, присягаюся! А в Гриші Котовського слово — залізне. Що скажете, те й зроблю для вас.
— Добре, Гришо. Поїдеш зі мною до Києва, треба там дещо з’ясувати.
— У Києві мене арештують одразу, з черепком моїм голомозим! Та й кайдани оце, навіть до потяга не пустять.
— Ну, це ми вирішимо.
У Ромнах у мене були знайомства, то й кайдани зняли, й одягли, перуку причепили, валізу дали, і зробився Гриша з босяка схожий на якогось торгівця бродячого. Я теж перевдягнувся, бороду причепив, сіли у потяг. У різних вагонах, Гриша міг вийти на будь-якій станції, але слову його я вірив. Не через чесність його, а тому, що куди йому було податися без грошей? А так при мені буде, обдивиться, що і як.
Зранку приїхали до Києва, взяли візника. По всьому місту були розклеєні афіші прем’єри кіно «Вбити варвара», на яких Іван Мозжухін багнетом проштрикує якусь чорну фігуру ледь не з рогами. А позаду в нього скривавлена Анастасія Кольцова. Страшна картинка, і так її багато по місту, що аж очам важко. А ще солдатів багато, офіцерів, постійно кудись марширують. Всі або про війну говорять, що ось дамо тевтонам, або про кіно, що добре б було подивитися. Прокат починався післязавтра, одразу в усіх кінотеатрах Києва і не тільки Києва, а всіх західних і південно-західних губерній, ближчих до майбутніх фронтів. Кінофабрика Ханжонкова вдвічі зменшила ціну квитків для солдатів і резервістів, розповсюдивши контрамарки по гарнізонах. То цивільним годі й мріяти було подивитися кіно у перші кілька днів.
— Хочете, я квитки знайду? — запропонував Гриша, коли побачив мою зацікавленість.
— Не треба Поки подивися за одним готелем, — приїхали ми до «Сарданапала», де знову, після польових зйомок, артисти жили. Як і раніше, знімальна група цілий поверх винаймала. — Мене цікавить, чи не крутяться тут особи якісь підозрілі. Може, чутки якісь. Ось на тобі рубль на витрати, увечері я підійду.
Залишив Гришу, а сам поїхав до інституту шляхетних панянок, де мав відбуватися прийом, присвячений майбутній прем’єрі. Анастасія була вже там. За рубль мене провели всередину, ще за рубль до її гримерної, а далі платити не довелося. Тобто спочатку вона не впізнала, здивовано дивилася на мою бороду, вже хотіла покликати когось із охорони.
— Тихо, це я, Ваня, — прошепотів їй.
Вона зраділа, впустила і розцілувала Виглядала схвильованою і аж наляканою.
— Що сталося?
— Та наче й нічого, але щось коїться, — вона нервово кусала губи.
— Розповідай.
— Якісь люди з’явилися, незнайомі мені люди, щось там балакають із Плумпе та Бутурліним, і Анатоль при них. Вони щось приховують. І щось готують, так мені здається.
— Є якісь підозри?
— Ні, Ваню, я ж звичайна акторка, а не сищик. Але я відчуваю, Ваню. Знаєш, у мене є така риса, що я відчуваю неприємності, які насуваються. Це мені дуже допомагало в житті. І зараз мені страшно. Дуже страшно, — вона кривиться, тремтить, кусає губи, в неї переляк в очах.
— У тебе є кокаїн? — питаю, бо думаю, чи не паніка це у зв’язку з відсутністю порошку.
— Звісно, є! Я без нього взагалі збожеволіла б! Ваню, я спати не можу! Мені страшно. Ми знімалися в полях, купи солдатів, гармати стріляють, аероплани, а мені анітрохи страшно не було. Зараз же страшно. Тому й тобі написала Вибач, що потурбувала.
— Нічого. Як ти здогадалася надіслати таємний лист?
— Мені здається, що за мною слідкують. За кожним кроком.
У двері стукають.
— Три хвилини до прогону! — каже чоловічий голос.
— Добре! — відповідає Анастасія, намагається усміхатися, і вираз обличчя в неї стає такий, що не можу її не пожаліти. Підходжу, обіймаю.
— Стасю, не бійся, я буду поруч, і все буде добре. Що ти сьогодні будеш робити?
— Зараз прогін, на прийомі буде ціла програма з піснями і танцями, потім обід у готелі Відпочинок, і увечері вже тут зустрічатиму гостей, — вона обнімає мене. — Ваню, ти ж захистиш мене? Може, я дурна, може, це нерви, але мені страшно.
— Заспокойся, я буду поруч. І не плач, ти ж зірка, ти мусиш сяяти.
Виходжу трохи раніше за неї, іду до сцени, там починаю тягати якісь ящики. Тут багато робочого люду, то мене не помічають. А я роздивляюся. Наче нічого небезпечного немає. Коли бачу на балконі групу людей: Плумпе з Бутурліним, Анатоль, Мефодій і ще якийсь чоловік, обличчя якого мені звідкілясь знайоме. Вони про щось жваво розмовляють, Плумпе махає руками, наче дає вказівки.
— Чого став, працюй! — гримають на мене. Я працюю, а потім відходжу. Хочу піднятися на другий поверх, але там стоїть охорона. То хапаю перший-ліпший ящик і тягну його нагору.
— Це для німця! — брешу охороні, й мене пропускають. Піднімаюся, але на балконі вже нікого немає. Виходжу в фойє, там десяток дверей у кімнати. Компанія, яка мене цікавить, десь там. Іду вздовж дверей, прислухаюся. Ага, ось вони. Ледь чутно голоси, годі й розібрати, про що говорять. Смикаю сусідні двері. Вони зачинені, але це для мене не проблема. Відчиняю замок графськими інструментами з підошви чобота, заходжу до кімнати. Зараз би приставити чашку до стіни і послухати. Але в кімнаті лише шафи з книжками. Та й стіни тут товсті, нічого не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.