Читати книгу - "Гра престолів"

Кото вищирив криві коричневі зуби в страшній подобі посмішки.

— Ні? Це ти мені кажеш ні? Молися ліпше, аби ми тебе не прив’язали поруч із мейгі. Ти в цьому винна не менше за неї.

Між ними став сер Джора, вивільняючи з піхов довгий меч.

— Припни язика, кровний вершнику. Королівна й досі твоя халесі.

— Поки живе кров од крові моєї,— сказав Кото лицарю.— А коли він помре, вона ніхто.

Дані внутрішньо напружилася.

— До того як стати халесі, я була кров’ю од крові дракона. Пане Джоро, закличте мій хас.

— Не треба,— мовив Кото.— Ми підемо. Поки що... халесі.

За ним з намету вийшов спохмурнілий Гаґо.

— Недобре це для вас, королівно,— сказав Мормонт.— У дотраків кажуть: хал ділить зі своїми кровними вершниками одне життя, і Кото бачить, що це життя добігає кінця. А мертвий страху не має.

— Ніхто ще не помер,— сказала Дані.— Пане Джоро, мені може знадобитися ваш клинок. Ліпше підіть одягніть обладунки.

Дані навіть собі не хотіла зізнаватися, як вона злякалася.

— Як зволите,— уклонився лицар і широкими кроками вийшов з намету.

Дані обернулася до Міррі Маз-Дуур. Жінка сторожко поглядала на неї.

— Отож ви мене врятували вдруге.

— А ви маєте врятувати його,— сказала Дані.— Будь ласка.

— Рабиню не просять,— різко озвалася Міррі,— їй наказують.

Вона підійшла до Дрого, який палав на циновці, й довго роздивлялася рану.

— Просіть чи наказуйте, це вже байдуже. Цілитель йому вже не допоможе.

Халові повіки були заплющені. Вона пальцями розтулила одне око.

— Він приглушував біль маковим молочком.

— Так,— визнала Дані.

— Я наклала йому припарку з вогнеструччя й нежалючки і перев’язала овечою шкурою.

— Він казав, йому пече. І зірвав пов’язку. Травниці зробили йому нову замазку, вологу й заспокійливу.

— Так, моя припарка пекла. Вогонь має велику цілющу силу, навіть твої безволосі це знають.

— Зробіть йому іншу припарку,— заблагала Дані.— Цього разу я дивитимуся, щоб він її не зірвав.

— Запізно вже, міледі,— сказала Міррі.— Тепер я можу тільки полегшити йому темну дорогу, на яку він ступив, щоб він без болю доїхав у нічні краї. До ранку його не стане.

Її слова ножем протяли Дані груди. Чим завинила вона, що боги такі жорстокі? Нарешті вона знайшла безпечне пристановище, нарешті скуштувала любові й надії. Нарешті поверталася додому. А тепер усе це втратити...

— Ні,— молила вона.— Врятуйте його, і я звільню вас, присягаюся. Ви маєте знати як... Може, чари, може...

Сидячи навпочіпки, Міррі Маз-Дуур довго вивчала Дані своїми чорними як ніч очима.

— Є одне заклинання,— сказала вона тихо, майже пошепки.— Але воно важке, леді, й темне. Багато хто скаже, що смерть чистіша. Я вивчила його в Ашаї і дорого заплатила за урок. Учитель мій був кровошептієм з Тінявих Земель.

Дані вся похолола.

— То ви справді мейгі...

— Справді? — посміхнулася Міррі Маз-Дуур.— Тільки мейгі здатна тепер урятувати вашого вершника, срібна леді.

— А іншого шляху немає?

— Немає.

Хал Дрого уривчасто захрипів.

— Починайте,— випалила Дані. Їй не можна боятися: вона — кров од крові дракона.— Врятуйте його.

— Але доведеться сплатити ціну,— застерегла її богосуджена.

— Ви отримаєте золото, коней — усе, що захочете.

— Справа не в золоті й не в конях. Це криваві чари, леді. Тільки смертю можна заплатити за життя.

— Смертю? — Дані обхопила себе руками, розгойдуючись на п’ятах.— Моєю смертю?

Якщо треба буде, вона помре за нього, сказала вона собі. Вона кров од крові дракона, вона не злякається. Брат Рейгар помер за жінку, яку кохав.

— Ні,— запевнила її Міррі Маз-Дуур.— Не вашою смертю, халесі.

Дані полегшено затремтіла.

— Починайте.

Мейгі похмуро кивнула.

— Як скажете, так і буде зроблено. Покличте своїх слуг.

Хал Дрого слабко забився в руках Рахаро та Кваро, коли ті опускали його в купіль.

— Ні,— пробурмотів він,— ні. Треба їхати.

Та коли він опинився у воді, здалося, сили полишили його.

— Приведіть його коня,— звеліла Міррі Маз-Дуур, і Джого ввів у намет великого червоного огира. Занюхавши дух смерті, тварина, скошуючи очима, заіржала й стала дибки. Тільки втрьох чоловіки змогли заспокоїти її.

— Що ви збираєтеся робити? — запитала Дані жінку.

— Потрібна кров,— відповіла Міррі.— Такий рецепт.

Тримаючи руку на араху, Джого позадкував. То був шістнадцятирічний юнак, тоненький як батіг, безстрашний, смішливий, з натяком на вуса на верхній губі. Він упав перед Дані навколішки.

— Халесі,— вмовляв він,— не робіть цього. Дозвольте мені вбити цю мейгі.

— Уб’єш її — уб’єш хала,— сказала Дані.

— Це криваві чари,— мовив він,— заборонені.

— Я халесі, і я кажу, що ніякі вони не заборонені. У Ваїс-Дотраку хал Дрого зарізав жеребця, і я з’їла його серце, щоб мій син отримав силу й відвагу. І це те саме. Те саме.

Коли Рахаро, Кваро й Аґо потягнули коня до купелі, де, наче мертвий, плавав хал, а з його рани в чисту воду текли гній і кров, огир брикався й ставав дибки. Міррі Маз-Дуур монотонно читала заклинання невідомою мовою, і за мить в її руках з’явився ніж. Дані навіть не помітила, звідки він узявся. На вигляд він здавався старовинним: викуване з червоної бронзи лезо у формі листка було помережане стародавніми символами. Мейгі черкнула ножем по шиї, на якій трималася благородна голова, і тварина заіржала й затремтіла, а з червоного розрізу шугнула кров. Кінь би впав, якби вояки хасу не тримали його.

— Сила коня, перейди у вершника,— співала Міррі, а кінська кров вирувала в купелі Дрого.— Сила тварини, перейди у людину.

Перестрашений Джого ледве втримував вагу коня, боячись торкнутися його мертвого тіла й водночас боячись відпустити його. «Це просто кінь»,— подумала Дані. Якщо вона зможе викупити життя Дрого ціною смерті коня, вона готова сплатити стільки ще тисячу разів.

Коли жеребця нарешті відпустили й він упав на землю, вода в купелі була темно-червона й непроникна — виднілося тільки обличчя Дрого. Туша не була потрібна Міррі Маз-Дуур.

— Спаліть,— звеліла Дані. Так завжди робили, Дані це знала. Коли помирав вояк, коня вбивали, і вояка на погребальному вогнищі садовили на нього, щоб кінь відніс свого господаря в нічні краї... Вояки хасу виволокли тушу з намету. Кров була всюди. Навіть шовкові стіни намету заляпалися червоним, а килимки